Як би ви на правду не молились, –
не знайти самотніше вдови.
Люди не пробачать вам сміливість.
Люди душать, гнуть передових!
В темряві сичить зміїне кодло,
бризкає фонтанами отрут.
Чесним буть не вдячно і не модно.
Чесний, ви зручні, якщо ви – труп.
Всі давно замовчувати звикли.
Покручі, перевертні чеснот.
Мужні, для людей ви – справжній виклик.
Спалення. Анафема. Синод.
Дійсність – пристосовано собача.
Схвалено й затверджено порок.
Люди за сміливість не пробачать,
будьте хоч би й тричі ви – пророк.
Бачили у трунах і в могилах
проповіді ваші й з ними ж – вас.
Люди зацькують вас, ще й підгилять.
І підуть по пиво чи по квас.
Їм на вас не жаль галон оливи –
змажуть механізми гільйотин.
Люди не пробачать за сміливість,
раптом їх – юрба, а ви – один.
Всиплять вам смачних, добрячих палиць.
Їм на вас не шкода навіть куль.
Спершу розіпнуть, затим – підпалять.
В пам'ятник затиснуть, звівши в культ.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846601
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.08.2019
автор: Олександр Обрій