Рукою ніжно, торкнусь, скрізь виснажені трави,
Ледь - ледь схилилась, мов просить сонце зупинитись,
Й вгомонить спеку, не наносить болючі рани,
Запросить дощик, хоча б трішечки оброситись.
Цілунок сонця, аж пече, змінював кольори,
В темно - зелений, місцями в сірий й бурштиновий,
А в неї мрія, зирне довкола і догори,
Нехай би випав, навіть маленький, випадковий.
Завмерло все, в степу не видно комашні й птахів,
Й сховався вітер, десь далеченько, в сумнім лісі,
Земля, аж стогне, від задухи, жде вологих днів,
Червоні фарби, вкрили кущі й клен при узліссі.
Лелека бродить, все ближче і ближче до ставу,
А діткам води, чи й має сили наносити
В гніздечку ж як, угамувати сімейку жваву?
Від спеки певно, влаштувать душ, гарно полити.
.
Сама чекаю, коли врешті відійде спека,
Щоб щем під серцем, геть зник! В душі б радість відчути,
Дощу діждатись. Тішилася б, як той лелека,
І трави зморені в росах, всі позбулись смути.
28.06 2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846552
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2019
автор: Ніна Незламна