Як верес чіпляє голінне коріння за схили цієї гори
Як сосни виприскують пряні рідини в легені всього живого
Так ти в її вени пускаєш отруту - боли їй, боли, боли!
Й джерела вертають в глибини землі, а хмари несуть тривогу
Вона ж із отрутою в себе вбере всю змогу твою й вологу
Коли віддаляєш від себе близьке, то ближчим стаєш до зрад
І вже розпадаєшся наче руїна, не стримати і не здобути
Кінчається літо, душа і терпіння, кінчається стежка втрат
Ковтаючи пил причащайся дарами її вересневої смути
Вона отруїла собою усе, що краще б волів забути
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846518
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2019
автор: