[i] І
« Ось то я!» [/i]– позаймало висоти
і видурює в нації час...
У етері буває не раз,
об’єднавши по фазі частоти,
резонує енергія мас.
Та лунає у басі фальцету
і слащавої патоки слів
ейфорія епохи Інету.
У дуелі немає дуету,
у війни не воєнний мотив.
Пам’ятаємо міфи і міти
у своїй історичній путі.
Та «кацапіють» неуки діти,
що взялися усім володіти,
не шануючи мову і рід.
Обирали, тай маємо дулю.
Невідомо, куди нас несе
на чолі із ватагою зе...
Ми забули уроки минулі.
Із лайна виливаємо кулю,
і надіємось, що повезе.
ІІ
Очищаємо хати, подвір’я
і поля, і свої береги
од Кощія і баби Яги.
Та утерлись у наше довір’я
комедійні свої вороги.
Не уміємо – око за око,
не кусаються наші рої.
Та розбоєм живуть солов’ї
і наносить нам рани глибокі
ще не вирване жало ЗМІї.
Ще чекає погоди у неба
«войовнича еліта» чужа.
Їй у бучі і миру не треба.
Та дамо і орді одкоша
і «еліту» шлемо до Ереба.
Є у нації инша душа.
ІІІ
Учений дід вичитує осанну
на вірність України... І кому?
Не розумію... Може і пойму,
коли зійдуть червоні могікани
зі сцени, пощезають за тумани,
за обрії, за межі, у пітьму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846461
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.08.2019
автор: I.Teрен