Дні, як тумани - ранок і вже вечір.
Так і роки… Таке людське життя.
Не встиг розправити на повну плечі
І маєш відійти у небуття.
Народження дитини завжди з криком,
Відхід спокійний, плаче тільки рід.
Напевно в цьому є та заковика,
Що кожен має залишити слід.
Чим довший слід - тернистий, чи гладенький,
Таке життя прожито на землі.
Коли вже лисий і давно сивенький,
Все прожите збирається в тоді.
Лиши свій слід, збудуй для роду хату,
Сад посади і вирости дітей.
Віддай останнє своїм мамі й тату,
Щоб соромно не було від людей.
У іншім світі певно зрозумієш,
Оціниш стежку власного життя.
Можливо повернутися зумієш,
Хоч рідко хто приходить з небуття…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846177
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2019
автор: Віталій Назарук