Їжа

Ходив  тихе́сенько  до  тітки,
Як  дуже  си́льно  їсти  хтів.  
Він  не  шукав  якоїсь  хвіртки  -
Завжди  заходив  із  кущів.  

Сховавсь  як  злодій..  Ззаду  хати
Тихе́нько  стукав  у  вікно.  
І  залишався  там  чекати  –
Можли́во,  згля́неться  воно.  

І  хтось  почує  його  з  хати  –
Прийде  й  тихенько  забере.  
Потрібно,  щоб  не  ви́дів  тато,  
Бо  би́тим  він  тоді  буде́.  

Щоби́  не  ба́чили  сусіди,
Й  не  зна́ла  ма́чуха  про  те..  
То  ж  закрада́вся  він  завсіди,  
І  як  та  мишка  прошмигне..  

А  далі  вже,  як  тітка  вийде,
А  дуже  часто  і  сестра..
За  стіл  тоді  мерщій  засяде
І  їсть  -  живіт  аж  розпира.  

Тоді,  коли  він  тут  наїсться,  
То  так  радіє  вже  всьому.
Бо  тут  наспра́вді  –  не  здає́ться,  
І  все  -  йому́,  йому́,  йому́..  

Лиш  тут  душе́ю  відкрива́вся,
Бо  не  свари́ли  тут  його́.  
Із  се́страми  і  бра́том  грався
І  не  боявся  нікого́.  

А  потім  знову  пробира́вся
Через  доро́гу  крізь  кущі..  
На  бабу  Ганну  натика́вся,  
А  та  зітха́ла  лиш  в  душі..

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845885
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.08.2019
автор: Ольга Калина