Поля безкраї і швидкі річки,
гори високі і буйні ліси.
Це все Україна наша Батьківщина,
наша земля,що серцю мила.
Поля пшеничні яким нема кінця,
і сині,сині-як небо теж моря.
Куди неглянь красою оповита й мила,
вона є наша,вона-це наша Україна.
Калина,що як дівчина у паркана розцвіла,
і соняшник, що тягнеться до неба,до тепла.
Це символи України- та не всі,
бо див багато на Українській є землі.
Народ,що працьовитістю немає рівних на землі,
тут всі працюють і дорослі і малі.
Ще від козаків,дано тримати шаблю у руці,
чужого неберемо і своє не віддамо-ми всі.
За Україну рідну нашу,вставаймо козаки-
кричали наші прадіди до бою ідучи.
Не віддамо рідненьку неньку супостату-
у світову кричав вояк,коли умирав за землю нашу.
В цей час не помінялося нічого,
знову напав на Україну ворог.
Але Українець був,є і буде козаком-
помре та не дасть, порушити Український свій кордон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845863
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.08.2019
автор: Бабич