СОНЯШНИК

Красивий  соняшник  поникнув  головою  до  землі,
що  сталося  чого  юначе  тяжко  так  тобі.
Колись  стримився  ти  у  небо,до  сонечка  юначе,
ну  а  тепер  твоя  головонька  до  низу  і  росою  плаче.

Не  давно  посміхався  сонечку,не  страшні  були  вітри,
і  струнко  як  вояк  терпів  усі  невзгоди  ти.
Пчолам  як  друзям  нектар  свій  віддавав,
і  ніжно,ніжно  головою  від  вітру  колихав.

Навірно  похилився  ти,під  ношею  життя,
вітри,дощі  та  спека  теж  щось  додала.
І  до  землі  схилиши  голову-знесилив  ти,
але  з  всієї  сили  і  так,ще  хочеш  підрости.

Ти  піднімайся  друже,сили  набирай,
ти  Український  символ,ти  це  памятай.
Як  всі  Українці  коли  болячи-терпи,
і  всім  невзгодам  і  бідам  наукір  живи.

Сонях  від  вітру  коликає  головою,
навірно  слухає  промову  ,всю  цю  мою.
Листочками  так  ніжно  колихає,
можливо  про,щось  сонечко  благає.

Ми  люди,що  родилися  на  цій  землі,
ми  Українські  люди  і  нам  невзгоди  не  страшні.
І  як  той  соняшник,піднімем  голову  до  неба,
бо  так  повинно  буть  а  коротко-так  треба.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845750
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2019
автор: Бабич