[b]І[/b]
таке життя ― тебе давно нема
який вже рік не дзвониш і не пишеш
мене м'якими лапами колише ―
немов я є дитиною ― пітьма
я з'їхав з глузду, з теми і з квартир
забув усіх, кого вважав "своїми"
зібрався йти, та, вийшовши у сіни,
збагнув ― пітьма і нікуди іти
хіба, лишень, на пошуки себе
вчорашнього, що вільний, наче вітер
чужі так швидко підростають діти
під небом тим, що досі голубе
таке життя ― забракло сили й крил
і темп його тепер ніхто не стишить
а ти давно не дзвониш і не пишеш...
зі сходу віє сирістю могил
[b]ІІ[/b]
за дві хвилини північ... на межі
залиш мене у пам'яті, і потім
слова застрягнуть в горлі, як ножі,
і смак заліза з'явиться у роті.
банально все, не варте нервів, сліз.
банально все, і шляк його би трафив!
ось бачиш — Бог з Олімпу свого зліз,
а ось він пальцем вказує на мапі.
врізнобіч нам — на захід і на схід,
врізнобіч нам — до щастя і до згуби.
за дві хвилини північ... ти мені
залиш, будь ласка, поцілунок в губи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845660
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2019
автор: