Так хочеться вже скинуть пута,
що тиснуть душу й тіло до землі.
Бо це життя коле і кусать-
а я таю,щоб це небачили усі.
Сміюсь коли душа в сльозах,
і будую бізнес коли в кармані копійки.
Іду у бійку хоч панує страх,
хоч не боєць,та стискаю кулаки.
А хочется сміятись від душі,
і не боятись за мізерні копійки.
І те що відчуваю у житті,
показувать по правді-щоб бачили всі ви.
Почувши десь дитячій щирий сміх,
думками повертаюсь до дитинства.
Коли не тільки-а душею міг,
пробачити і не помічать блюзнірства.
Прошу не заздріть,що сміюся-
прошу не заздріть,що я так живу.
Я сам з собою як на рингу бюся,
і на обличчі маску я ношу.
Тож знайте-плакати неможу,
та сльози по обличчу не текуть.
Я просто так живу-хоч по іншому я хочу,
і вірю,що воно і буде-ну хоч коли небудь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845562
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.08.2019
автор: Бабич