Куди неглянь панує суєта,
цю суєту ми називаємо -життя.
І прикро,що звикаємо до неї,
і втой час ми забуваємо про себе.
Я хочу жити не можу існувати-
не перестаємо усі кричати.
Та ця життєва суєта,
наче в полон нас всіх взяла.
Хтось виправдовується-я не такий,
не замічаючи над головою-біч чи кий.
Його життя над нами підняло,
повторюю-взяло у рабство нас воно.
Ви думаєте кращий я як всі-
та більш за всіх ,ви підвладні суєті.
Ось і тепер коли пишу оці рядки,
я у дорозі - я є учасник цієї суєти.
У рабстві цьому цілий світ,
і хто помер тільки звільнитись зміг.
Поки існує на землі життя,
панує над людьми могуча суєта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845370
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.08.2019
автор: Бабич