Я жити не можу без тебе,
Моя синьоока Волинь.
Радію, коли твоє небо,
Льонову нагадує синь.
Коли у твоїм піднебессі,
Здіймається сокіл увись.
Коли з малахіту узлісся,
Кричать до усіх: «Зупинивсь!
Поглянь на поля золотаві,
Вишневі сади у цвіту.
Дівчат у чудовій поставі,
Що посмішку дарять круту».
Тут хочеться жити й кохати,
Збирати волошкову синь.
Щасливою будь і багата,
Земля моя – рідна Волинь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845295
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.08.2019
автор: Віталій Назарук