Цей літній дощ в якому так панує тиша,
чути пташиний спів і не почуєш шуму й крика.
І дах парить,бо розпеклось від сонця покриття,
хмаринка піднімається у небо,даючи дощу нове життя.
Листочки на деревах і квітки на землі,
склонили свої голови-наче дякують усі.
Бо спека змучила і бідні пропадають-
гілки,коріння їхні засихають.
Дощ пошумів як той бешкетник і пропав,
опісля себе річкам життя,бурхливе дав.
Наче годинник каплі відбивають такт,
дощ відійшов,це все хай знають всі-доща це знак.
І сонечко ліниво виглядає за хмаринки,
промінчики пускає ніжні як піринки.
Це літо і цим було сказано усе-
спека,дощі так чередується і потребує все живе.
Калюжі на дорозі є згадкою про дощ,
дощик залишив після себе-ну хоч щось.
Але і їх земля у себе наче губка затягає,
і тільки забіяка горобець,скупатись у калюжі поспіває.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845269
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2019
автор: Бабич