Слава нації. Смерть ворогам.
Сама, кровна була українка.
Свою постать плекала мов храм.
Конфуз стався, як кажуть, заминка.
Як ховали, було, дідуся,
Його сестри, жінки з сивиною,
Пригадали початок кінця:
Нашу бабцю, з циганською кров’ю.
Бабця стратила. Хто ж тепер я?
Українка! – зведу брови грізно.
Скільки ж нас носить рідна земля,
В чиїй крові є домішки різні?
Слава нації. Смерть ворогам.
Козаки були нас розумніші,-
Брали всіх, хто довірив братам
Свою долю. Й ставали міцніші.
Віриш в Бога? – питання одне.
П’єш горілку? – питання конкретне.
Суд козацький гріх не обмине,
А у решті, ти вільний і рівний.
То ж шануємося, як народ,
Що ввібрав в себе різну культуру.
Кожен з нас України пілот.
Рулимо в різні сторони, здуру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845199
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.08.2019
автор: Пісаренчиха