В розмореній сонцем судомі.

Скрекоче  у  вільсі  сорока
В  розмореній  сонцем  судомі.
Діймає  живе  усе  спека,
Бровко  десь  дрімає  в  соломі.

Барвистий  метелик  тріпоче
Споквола  натомлені  крила.
Їх  вітер  пустує  й  лоскоче,
Летить  на  квітник  бджілка  сміла.

І  яблунька  віти  струсила,
Додолу  скотився  разочок.
На  жовтий  бочок  оса  сіла,
У  м’якоть  вп’яла  хоботочок.

Й  трава  поруділа  зомліла
Схилилась  стеблом  до  землиці.
Шуляк  розпростер  хижі  крила,
Парить,  а  під  ним  хвіст  лисиці.

Руда  господиня  хитрує,
В  кущах  заховалась  ліщини.
Собі  вона  також  пантрує,
Нічого  не  їла  півднини.

А  сонце  в  зеніті  безжально
Пече  у  безхмарному  небі.
І  очі  криничні  благально
З  цямрини  кричать  вгору  пробі.

13.08.19

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844955
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2019
автор: Валентина Ланевич