Зайнялися поля світлоносними квітами літа,
Розлилися медами в ароматах липневого дня…
Моя сонячна квітко, небесами любові зігріта,
Наче сонцю самому ти земна й безперечна рідня.
Променистість твою осягаю і серцем, і оком.
Виднокіл аж до краю щось забуте давно розбудив…
В неозорості сонць зупиняється мить й ненароком
Ти знаходиш початки досконало-зворушливих див.
Усміхнулось чомусь… прокотилося літеплим плином,
Розлилося в душі соковитим погідливим світлом,
Мов маленьким пташам пролітаєш над полем невпинно…
І не сталось нічого - просто соняхи квітнуть у світі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844922
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.08.2019
автор: Людмила Пономаренко