Я слухаю місто й не чую людей.
Немає де сісти, калюжі тіней.
Не хочеться їсти, кажу все окей.
У вирі життя не помітно смертей.
Гаряча бруківка прилипла до ніг.
Леви чекають, що випаде сніг.
Із сотні поразок все ж раз переміг.
Люблю коли чути її милий сміх.
Хитається вітер у листі під крок.
Замало літер й забагато думок.
Руки в чорнилі й крихтах зірок.
Світ затихає, а в нас грає рок.
Живемо життя без краплі мети.
Якщо не в перед, куди далі іти?
У кожній душі є зерно самоти,
Трохи безумства і воля змогти.
Для чого нам далі тримати удар?
З часом усе втрачає свій чар:
Рожеве волосся або ж суперкар.
Якщо ти помреш, для чого цей дар?
12.08.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844814
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2019
автор: Моряк