Годі вже тинятись попідтинню!
З себе толерантного не корч.
«Ца́пи» зазіхнули на святиню:
«рюскім» нарекли вкраїнський борщ –
чи не наймилішу нашу їжу.
Що собі надумав Божий суд?
Чи не найцинічніша з крадіжок –
борщ – «найголовніший «рюскій» суп».
Ось прийшли за борщиком буряти.
Брате, насипай! Чоло не морщ!
«Свій – не свій» віднині нам звіряти
вже не Кримом – допитом: «Чий борщ?»
Тільки справедливості заради,
щоби притлумити в серці щем,
мають відпові́сти борщокради! –
Ми їх катуватимем борщем.
Щоби і в політиці й на кухні
знали й пам'ятали хто тут пан.
Буде ще сміятися на кутні,
борщику об'ївшись, окупант.
Трішки хай назад наш борщ полізе.
А захочуть з'їсти раптом ще –
ми їм напакуємо й валізи.
Хай їм звідси стежечка борщем!
А тоді крутнем їх по дотичній –
і заб'ють фонтанами борщі.
Виборемо борщоідентичність!
Хлебчуть хай – прокислі рідні щі.
Щоби й світ, одурений москвою,
знав, – чий борщ насправді, «ху із ху».
А для кулінарного розвою
в «ца́пів» анексуємо уху.
© Сашко Обрій.
#BorschtUA
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844692
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2019
автор: Олександр Обрій