А мачуха все хазяйнує,
та кожного вона навча.
І за майном ще й як пильнує -
вогонь яріє у очах.
Вже й батько мучиться в зажурі.
Вже розібрався: не своє!
Привів у хату справжню бурю -
бушує, кров з родини п'є.
Спровадить треба. Та скоріше.
На двері треба їй вказать.
Не дати їй знущатись більше
з матусі. Треба рятувать!
...Скриплять, скриплять колеса воза.
Прокляття мачухи - списи.
А мати підвелась, хоч боса,
та все завмерло від краси.
Розквітла в сонячній купелі
і обняла дітей своїх,
і сяйво залило оселю.
Бо радість мами - оберіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844532
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2019
автор: Валентина Голубівська