Пам'ятай, приятелю, ти не інвалід ‒
Це тільки в офіційних документах слід.
В тебе просто обмежені можливості:
Деяких навичок, чуттів, рухливості.
Як люди, так і хвороби в них бувають різні:
Легкі, важкі, непомітні, лагідні чи грізні.
Можна кілька влучних та наглядних прикладів навести,
Аби якісь хибні думки в вірне русло перевести.
Якщо ти не бачиш, чи не говориш, чи не чуєш ‒
Це ж не значить, що ти усіх емоцій не відчуєш.
Якщо в тебе не слухають руки чи не ходять ноги ‒
Для тебе ж геть не стають непроїзними всі дороги.
Якщо в тебе нерви, органи чи судини погано працюють ‒
Це ж геть не значить, що такі, як ти, не співають чи не танцюють.
Якщо ти заїкаєшся чи не можеш вільно та впевнено спілкуватися ‒
Це аж ніяк не повинно заважати тобі із друзями розважатися.
Якщо в тебе виявили підступну, страшну хворобу ‒ рак ‒
Не варто на житті своєму ставити крапку ‒ жирний знак.
Якщо тебе трусять, крутять напади епілепсії ‒
Це все ж трошки краще ніж акти лютої агресії.
Якщо ти веселий та привітний аутист* ‒
Ти кращий ніж хитрий та нахабний егоїст.
Якщо ти добра, чуйна й лагідна людина сонця** ‒
Не закривай нізащо свого світлого віконця.
Є такі ситуації, які, мов ножем, душу розрізають.
Є такі гидкі слова, які, немов щури, серце загризають,
Коли над тобою насміхаються, обзивають,
Нездарою, придурком, калікою називають
Чи невдахою, ідіотом, слабаком.
А самі раз у раз смакують тютюном.
Таке бурмочуть важкі, жорстокі підлітки або малі ще діти,
Які у своїй компанії авторитетом хочуть володіти.
Це лише тупі, пусті слова. Вони нервів, сліз не варті,
Не мають вибивати з колії чи зупинять на старті.
Хтось ляпне: «Такі, як ти, мусять сидіти в клітці!»,
Інший додає: «Або закрученими в сітці!».
Хтось гавкне: «Такі люди на Землі не мають жити!»,
А ти: «Друже, а це вже точно не тобі судити!».
Таке скрегочуть лише «зарозумільці» неосвічені.
Їхні думки всяким мотлохом, спокусами засмічені.
Старші люди допомогти порадами воліють,
Думають, що добре роблять, коли тебе жаліють,
Чи дивляться неприязно, із коса,
Чи в чужі справи сунуть свого носа,
Буває кажуть: «Ох, яка ж це тяжка кара! Бідна ти дитина!»,
А ти: «Ви ж не знаєте! Може я щасливіша ніж ви людина!».
Ти ці вигуки крізь вуха пропускай
І до душі вкрадливо не підпускай.
Там і без них вистачає всяких ран,
Які пливуть, мов тягучий караван.
Інколи буває, що ти на межі безтямності
І так хочеш зняти весь тягар відповідальності.
Прошу, подумай комусь стане легше від абсурдного такого вчинку.
Рідні люди страждатимуть, ридатимуть, не знатимуть перепочинку.
Вони все життя гірко каркатимуть себе,
Що не змогли відмовити, зупинить тебе.
Буває так, що від не змоги щось зробить
Душа несамовито плаче та болить.
Вона ледве не вибухає від заздрощів
І геть не помічає ніяких радощів.
Від різних чинників та обставин може ставати то гірше, то легше,
Але ж є люди, яким пощастило набагато-набагато менше.
Інколи здається, що ти нікому не потрібний,
Нічого не вартий та майже ні на що не здібний.
Не думай ‒ це не так: у кожного із нас є свій талант,
Який потрібно викарбовувати, ніби діамант.
А деколи ненависть, як черв'як, із середини з'їдає
І буденність одноманітна, сіра, так сильно набридає.
Погляди, комплекси, страхи, від яких так хочеться втекти,
Можуть іскристим та безжальним вогнищем душу пропекти.
Але з цими недоліками варто боротись, а не ховати на глибоке дно.
Є люди, які допоможуть, проте не вирішать усіх твоїх проблем все одно.
Не шкодуй про помилки, яких не виправить, не стерти, не змінити.
Цінуй любов, добро, щасливі миті, яких нічим не замінити.
Існує над тонка, незрима грань між минулим та майбутнім.
Один спогад був чи буде смутнім, а інший ‒ незабутнім.
Життя ‒ це не розкішний рай, але й не пекло.
Роби, що хочеш, маєш доки ще не смеркло.
Депресії та відчаю у руки не давайся.
Дій, мрій, вчився, та люби, і нізащо не здавайся.
Твоє життя не повинне обмежуватись домом-в'язницею із високими ґратами,
Реабілітаційними центрами, санаторіями та лікарняними палатами.
Знаходь можливості, аби цікавими та незвичайними місцями подорожувати.
Повір ‒ це краще ніж в Інтернеті зависати чи перед телевізором покорм жувати.
Як непримітний равлик, в маленьку ракушку не закручуйся.
Не виходить щось, не кидай, спробуй ще раз та не засмучуйся.
Шукай ‒ і обов'язково знайдеш справжніх друзів,
А не гніздо скупих та брехливих боягузів.
Тож, знай, приятелю, ніякий ти не інвалід ‒
Це лиш печатка, в офіційних документах слід.
Намагайся жити, попри все, на повну
І не марнуй, прошу, жодну мить коштовну.
*Аутизм – це хвороба, яка характеризується порушенням психічного розвитку та призводить до складнощів у комунікації. Таких людей називають аутистами.
**Синдром Дауна ‒ це генетичне порушення, що полягає у порушенні рівня розумового розвитку (різного ступеня), характерних рисах обличчя, вроджених вадах серця, порушеннях слуху та зору, інших медичних проблемах. Людей з таким діагнозом ще називають людьми сонця.
ї19.08.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844334
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.08.2019
автор: Оля Тимошенко