Так боляче, коли чогось не можеш,
Елементарних, звичних, класних та простих речей,
Та самостійності так сильно хочеш
І тихо трусиш подушку під покровом ночей.
Так боляче, коли в дворі всі граються й гуляють,
А ти тільки споглядаєш, прикутий, на візку,
Коли одні так невгамовно інших звеселяють,
А ти принаймні хочеш прокататись на містку.
Так боляче, коли твоє життя ‒ це контрольоване розшарування,
І місяцями не вилазиш із санаторіїв, лікарень,
І замість очікуваного результату ‒ чергове розчарування,
І лиш рекомендації смакуєш, як свіжий хліб з пекарень.
Так боляче, коли у тебе руки
Скручені, пошарпані зловісним станом,
І замість зустрічей ‒ сухі розлуки,
І миттєвість не збігається із планом.
Так боляче, коли свої думки так боїшся виражати,
І мов злітаєш із лінійної осі,
І на всі свята не припиняєш лиш єдиного бажати ‒
Бути таким же чи такою ж, як усі.
Так боляче, коли не маєш права смакувати
Всього багатство гастрономічного та запашного світу,
І мусиш внутрішні частини тіла лікувати,
І не обминати ліків-квітів із зазначеного цвіту.
Так боляче, коли мусиш тільки споглядати,
Як інші хапають насолоду,
І свою стежку без них, без неї прокладати,
І вникати в іншу нагороду.
Так боляче, коли переслідує нещадний рак,
Безтямно блудить по п'ятах,
І на всіх бажаннях, планах ставить крапку ‒ жирний знак,
І б'є, мов молот по цвяхах.
Так боляче, коли лежиш, запроторений, у стінах
Через загрози моторошні для життя,
І вся твоя миттєвість старіє тьмяно в сивих тінях,
Які приглушують палке серце биття.
Так боляче, коли трусять чи муштрують примхливі м'язи
І знов відтворюють щось мимовільно,
І зростають в голові ненависні та безглузді фрази
Чи блискавично так, чи так повільно.
Так боляче, коли сухі образи
Гнівом відчайдушним обплітають закутки душі,
І сліплять так, немов блискучі стрази,
І шовковисто колють, немов трояндові кущі.
Так боляче, коли вогонь скажений обпікає
І паралельно мучить,
Коли єдина мить в незнану безвість витікає
І магнетично трусить.
Так боляче, коли не можеш без вагань гайнути
Туди, куди безмежно сильно хочеш,
У світлий океан своїх барвистих мрій пірнути,
Де блискавично нерви не лоскочеш.
Так боляче, коли не можеш все чи щось сказати,
І так не вистачає часом струменів чуття,
І вмієш жестами та мімікою показати
Свої думки, емоції, відлуння й відчуття.
Так боляче, коли собі не дозволяєш прокричати,
Відкинуть все й розрадитись у когось на плечах,
А натомість намагаєшся забувати все й мовчати,
Не піддаватись слабостям в своїх скрутних речах.
Так боляче, коли частково чи повністю не чуєш
Тихеньких покликів чи гучних поривів
І боїшся трохи, що всіх відголосків не відчуєш ‒
Променів палітри хвильових розливів.
Так боляче, коли самотність ‒ це твій вірний друг,
Навіть якщо і вієш в колі рідних та близьких,
І зачаровуєш від світу свій барвистий луг,
І уникаєш труднощів, образ, проблем слизьких.
Так боляче, коли кошлатять радість алергени,
І переплітають смуги перешкод,
І стикаються в атомному полі бою гени,
І підчіплюють чужий, невірний код.
Так боляче, коли через нещадні стресові зупинки
Каламутиш всю цікавість до життя,
А потім розумієш, що це ( лише швидкісні затримки,
Які не мають суттєвого буття.
Так боляче, коли далі, близькості чи ніщо не бачиш,
І мусиш опиратися на інші загострені чуття,
І всієї повноти яскравих мір не передбачиш,
І заплющені для тебе ясні, веселкові відчуття.
Так боляче, коли важливого не помічаєш,
По-справжньому коштовних та прекрасних дій,
Коли день, ніч безтямно й безнадійно зустрічаєш
У Всесвіті природних див, взаємодій.
Так боляче, коли відмирають клітини чи системи,
Спорожніли геть чи грубо скам'яніли,
Коли зникають речовини пам'ятні чи «мікросхеми»
І світлі спогади мляво почорніли.
Так боляче, коли про справжнє забуваєш
І волаєш тужно від безсилля,
Коли з компанії режимно вибуваєш,
Вперто та безжально, мов насилля.
Так боляче, коли чогось не розумієш ‒
Джерела знання звичного, простого,
І щось за кимсь відтворювати геть не вмієш,
І часом дуже гнітишся від цього.
Так боляче, хоча, можливо, й весело, коли занурюєшся в свій незнаний світ,
Де панують твої права та території,
І для реальності описуєш лиш уривчастий, розмитий, химерний, стислий звіт,
І вигадуєш свої спрощені історії.
Так боляче, коли все тіло скручують судоми,
Безжально трусять, ніби землетруси,
І розгадуєш, куди ж втекти від тупої втоми,
І знову й знов кошмарять ці «укуси».
Так боляче, коли труться пронизливі тривоги,
Які, мов зливи, блискають та гримлять,
Ветують щось, обмежують гіркі перестороги,
Які, мов холод, морозять та щемлять.
Так боляче, коли розтрощені, відірвані якісь частини тіла,
І геть не віриш, що це жалить тільки випуклий фантом,
І через це ясна, жадана мить повз край твій невгамовно пролетіла,
І замість радості кислить лиш змучений, кривий симптом.
Так боляче, коли і те, і це дістало,
І спрощені сполуки: одноманітність та буденність.
І так хочеться, щоб усе інакшим стало
І щоб тендітна фея розчаклувала всю злиденність.
Так боляче, коли багряні рани випікають,
Чи тут, там строкаті цятки люто виринають,
Чи перебої, мов ножі, серце розсікають
І рубежі дозволеного перетинають.
Так боляче, коли здається ‒ все даремно:
Думки, сплетіння, вигини, відголоски, мрії й дії,
І почуваєшся спустошено й нікчемно,
І погасає душевне й чисте вогнище надії.
Так боляче, коли один, одні із цих брутальних станів
Вражають чи кришують мить чи все життя,
Осушують, хвилюють чи морозять океани планів,
Пронизують, приглушують серце биття.
30.04.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843929
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 03.08.2019
автор: Оля Тимошенко