Закінчилось дитинство так давно,
І юність вже потрохи догорає.
Чекає дальше біле полотно,
І що там буде - ще ніхто не знає.
Коли в житті немає жодних фарб -
Усе навколо сіре і буденне,
Його розмалювати - справжній скарб,
Немов щось неймовірне й нездійсненне...
А ті самі, котрі отак живуть,
Життям дорослим всі мене лякають,
Але й вони не знають куди йдуть,
І що чекає їх, також не знають.
Бо кожен обирає собі сам,
Кому що ближче, або що ти любиш.
Невже так важко зрозуміти вам:
Молодшим ніж сьогодні вже не будеш.
Життя не має бути тягарем...
Ми не помітили як народились,
Тож не помітимо як всі помрем,
Не так багато в нас ще залишилось.
Як жити так, коли одне і те ж,
Щодня лиш дім - робота - дім - робота?
Для нас нічого тут не має меж,
Завжди у світ відкриті нам ворота.
Як Голден Колфілд, в світі своїх мрій,
Я теж стояв над прірвою у житі,
І теж, весь сповнений таких надій,
Що довші за життя бувають миті.
Не хочу бути я таким як ті,
Кому ці миті тільки сняться...
Завжди в душі ми вічно молоді
І буде нам завжди лише сімнадцять.
Нехай лунають вірші і пісні,
Нехай гримлять концерти й фестивалі,
А ми розпалимо свої вогні,
Такі щасливі, горді і зухвалі.
Бо щоб відчути це життя на смак,
Ти не роби як всі, не допоможе,
Не бійся помиляйсь, тільки так
Насправді ти чогось навчитись зможеш.
Ти від народження оригінал,
Тому завжди будь справжнім і відвертим,
Щоб потім вже, коли прийде фінал,
Чиєюсь копією не померти.
03.08.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843882
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2019
автор: grotath