Не рік, не два жили…

Жили  вони  у  парі,  як  і  слід,
Літа  і  доля  поряд  них  летіли,
Собою  прикрашали  дивний  світ,
Сміялись  часто,  плакали  й  тремтіли.
Не  рік,  не  два  жили  –  десятків  три,
Пізнали  радість  в  дітях  і  онуках,
Були  удачі  і  невдач  вітри,
Шалені  зустрічі  і  гіркота  розлуки.

Тернистий  шлях  їм  випав,  нелегкий,
Колов  не  раз    камінням  гострим  ноги…
Змирилися…  Мабуть,  судивсь  такий,
Кували  разом  кожну  перемогу.
Несміло  іній  посріблив  чоло,
Десяток  сьомий  сміливо  постукав,
Змія-недоля  їх  своїм  жалом
Уразила  і…  почалися  муки:

Синок  забув,  чиїх  батьків  він  син,
Чужі  вони  і  для  невістки  люди…
Інсульт  старого  мало  не  скосив…
В  житті  обох  тепер  –  суцільний  будень.
Онуки  все  ж  заходять  в  вихідні
(Не  забувають  хоч  вони  стареньких),
А  потім  тиждень  знову  лиш  одні…
Ба,  ні!  Ще  тиск  і  болі  у  серденьках.

Так  і  живуть…  Поважний  мають  вік…
Чекають  ранку  –  світлої  години…
А  був  же  він  старанний  чоловік,
Й  вона  прекрасна  мати  для  дитини.
А  засивіє  ранок  за  вікном,
Посіє  в  душах  їм  нові  надії:
Колись  безсоння  стане  тихим  сном
Й  думки  втечуть,  сумні  і  знахабнілі.  
27.03.2016.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843568
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2019
автор: Ганна Верес