Все зникло, відійшло, і більше не почнеться.
Роман — це не рядок. Перейдене — не мить.
Візок біжить вперед, ледь чутно серце б’ється
І подих твій легкий тремтить, тремтить, тремтить.
Безсилі вороги знайти шляхи ці биті,
Їм серед тиші нас не відшукати, ні.
Ми в темряві нічній лиш Богові відкриті:
Прямуєм вдалину — однісінькі-одні.
А десь позаду нас лишилася країна —
Калейдоскоп чудес, мрійливості блакить.
Там вирішили, що народжена людина
Справжнісіньку з казок бувальщину зробить.
На жаль, у тих казок була сумна розв’язка —
Так злий уявний світ бувальщиною став.
З бувальщини тепер зробити б знову казку,
Але замало сил і забагато справ.
А ми все вдалину мчимося крізь печалі,
Немовби у проблем є рішення просте.
Немовби не жили: не знаємо і далі,
Що істина, що ні, що грішне, що святе.
І пилом в’ється шлях, мовчать про суд катрени.
Що біль душі, коли є забуття напій?
Тож істинний тепер, такий святий для мене
В цій темряві, вночі ледь чутний подих твій.
Примітка: оригінал - тут:
http://blackalpinist.com/scherbakov/htmtexts/1983/kibitka.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843402
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.07.2019
автор: Гнат Меренков