БАБУСЯ І ВНУЧКА

Горять  вуста  забутими  цілунками
І  стан  дівочий  бабці  до  лиця.
Встає  одна  туманними  світанками,
Хоч  їй  ще  стати  можна  до  вінця.

Легка  хода,  якась  не  по-жіночому,
Та  тополина  в  полі,  що  одна.
Нікуди  не  ходила  з  дому  отчого,
Висока  в  неї  за  любов  ціна.


Вона  вже  знає  смак  тої  отрути,
Давно  її  розплетена  коса.  
Часами  в  ліжку  прагне  ще  почути
Слова,  які  ніхто  їй  не  казав.

Росте  онучка  –  сцена  й  фортепяно,
Бабця  –  це  захист  внучки  від  біди.
Вона  її…    Красива  і  слухняна…
Єдина  втіха  раз  і  назавжди.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843396
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.07.2019
автор: Віталій Назарук