Ця історія нам аж ніяк не потрібна,
Як вільне падіння флакону у ванну,
Як тіло жіноче на воду подібне,
Додайте каміння, підкинь купоросу!
Білий рушник опоясаний станом,
І краплі на стегнах, і кахлі на босу
Ногу. На дзеркалі пар, як дим Індостану,
Душно, парко: – Дозвольте. – Прошу!
Чисті натури за вимите тіло,
За вигини ретро-диванного джазу,
Вони за бездушне лавандове мило,
Мов квіти ниряють в наповнену вазу.
Вони за вінтаж і банальні пейзажі,
А ще бірюзу ностальгічного зову,
Їх руки ніколи не знали сажі,
Їх руки палають в пилатній любові.
Їх розум наповнений димом кальяну,
І дзеркало – сон, занавіска – вітрина,
Чи навпаки; витягують спину,
Здається, немов із картин Ренуара.
У ваннах халатні вологі справи,
Бавовна вбирає естетику ліній,
Довге волосся – ніколи не зайве,
Чим сонце нижче, тим довші тіні.
Тим довші руки сполоскані, чисті,
І чайка душею застрягла в ключиці,
Яка вже різниця, чи бані чи терми,
Хіба що наскільки в тобі гетери.
Але в верболозах знай лаз є до лазні,
А після купання – пози манірні,
І руки завжди там розм’якло заразні,
А з часом і очі, а з часом сідниці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843234
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 27.07.2019
автор: Володимир Каразуб