Без дурної хвальби про поезії клубу КП

Відсутність  простору  вільного  часу  унеможливлює  щоденні  огляди  творів  поетичного  сайту.  А  так,  як  заняття  поезією  нині  стало  майже  індустрією  вбивства  вільного  часу,  то  і  підходитиму  до  цього  розділу  моїх  критичних  есеїв,  більш-менш  оригінально.  Аби  ланцюжок  продавження  оглядин  не  скидався  на  занудну  марудність  мудрогельства...  Бо  без  такої  справи  критицизму,  бачу,  усілякі  прихильники  віршування  задухою  швидко  отрують  спільноту...  Однак,  я  знаю  -  і  переконаю  у  цьому  багатьох    читачів  цього  нарису  -  що  у  кожного  поета  можна  віднайте  дещо  шедевральне,      від  слова  шедевр  (із  французьської    chef-d'œuvre)...  Таке,  що  зможе  зазвучати  музикою,  ритмом,  словом  і  зачарувати,  бодай  і  вразити  приємно....  
Тож,  треба  братися  до  роботи...  Треба.  Хто  сміливий  -  за  мною!

І  першим  вдарить  рацухою  автор  Witer  із  лаконізмом  "Твій  голос"

Твій  голос  ніби  пісня  десь  лунає...
ID:  843060

Хай  цей  рядок  буде  нашим  поводирем...

А  щоб  було  вже  зараз  несумно  -  раджу  налаштуватися  на  нашу  спільну  роботу.  Виглядатиме  вона  так  драйвово,  як  пісня  цієї  талановитої  української  рок-групи  на  Рок-Булаві  цього  року:  https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY

Якщо  хтось  утворив  свій  шедевр,  він  готовий  його  Виконати.  Як  кажуть  гали  -...a  inventé  son  chef-d'œuvre,  lui  seul  peut  l'exécuter.  І  хай  це  буде  Оля  Тимошенко  із  ії  творм  "Поза  простором"

Поза  простором  кружляють  пам'ятні  цінності
Про  виразні  та  непримітні  події.
Вони  залишають  у  цій  мінливій  рівності
Всі  ці  стійкі  та  хиткі  взаємодії.

Поза  простором  фонтанять  враження,
Зближують  минуле  та  майбутнє,
Різних  сфер,  структур,  глибин  та  важення,
Несуть  щось  звичне  чи  незабутнє.

Поза  простором  трансформуються  шари  науки,
Черпаються  інноваційні  та  найстародавніші  знання.
Для  них  проводяться  змагання,  зустрічі  й  розлуки,
Виводяться,  доводяться,  анулюються  рівні  пізнання.

Поза  простором  вібрує  душа,
Ув'язнюється  проблемами  чи  вивільняється  мріями,
Названого  світогляду,  коша,
Прокладає  власну  стежку  чи  слідує  за  подіями.

Поза  простором  розходиться  всесильний  точний  час,
Не  повертається  та  не  спиняється  ніколи,
Споглядає,  генерує  незліченну  кількість  трас,
Наповнює,  пронизує  та  зрівнює  проколи.

 ID:  843064

Темі  цінностей  було  навіть  цього  літа  присвячено  II-  міжнародний  форум  Ukrainian  ID,  який  свытова  спільнота  вже  охрестила  Українським  Давосом.  Тож,  у  європеському  просторі  і  поза  ним  дійсно  "кружляють  пам'ятні  цінності".    Чинним  я  рішуче  відкидаю  всяку  спробу  ослабити  затушувати  революційність  задуму  авторки.  Навпаки,  закликаю  -читайте  цей  твір!  А  я  піду  далі  висвітлювати  теоретично-неускладнені  питання,  підняті  на  ПЛОЩИНУ  ресурсу  КП,  із  зазначеними  ідеями  розвитку  творчої  уяви.  Намагатимусь  у  такий  спосіб  зв*язати  всі  прояви  талановитого  руху  ВДАЛИХ  авторів  у  відображення  самополеміки...

Не  лише  задля  розбурхання  уяви  про  світогляд  як  явище,  але  й  про  його  споглядання  йдеться  у  доброму  вірші  Ірини  Кохан  "Літо"

Хтось  у  ступочці  літо  розтер
і  воно  розлилося
Ніжно-синім  жабо  волошкових
пахучих  суцвіть,
Пряним  хлібом,  що  зріє
в  утробі  важкого  колосся
І  зозулиним  "ку",  що  зривається
із  верховіть.

Перегуками  гроз  і  кармінними
хвилями  маків,
Веселковим  тату  між  хмаринностей
неба  м`яких
І  нестримним  теплом,  що  викрешує
з  зоряних  злаків
Десь  незримий  мірошник
і  сяйво  складає  у  міх.

Прохолодою  м`яти  і  соняхом
жовто-гарячим,
абрикосовим  сонцем  і  яблуком  
стиглим  в  траві.
Літо  в  крапельці  кожній,
воно  зовсім  поряд,  я  бачу  -  
Мальвовухим  зайчам
причаїлось  в  моїм  рукаві.

ID:  843660

Тут  відчувається  і  творче  світосприйняття  і,  навіть,  присмаки  дійсно  літні,  незабутні.  Незатьмарені  ще  дощовими  днями  осені  та  забуття.  Такий  твір  здатний  закликати  й  утримати  читачів  у  єдності  і,  можливо,  якомусь  своєрідному  братерстві...  Ефектне  виховання  смаку  зарахував  би  я  авторці.  


Насупротив  агітаційним  віршам  більшої  частини  кон*юнктурних  римачів,  що  намагаються  відвернути  увагу  читачів  до  цькування  інородців,  хочу  навести  декілька  чесних  рядків  Андрія  Бабича  із  його  віршу  "Мова":

...Запитавши  себе:  Хто  я  –  є?
Та,  не  знаю…  І  хто  його  знає,
Про  той  камінь,  що  тягне  до  дна…  
Як  Вітчизна,  то  в  мене  –  одна!
А  як  мова,  то  зразу  –  дві  маю…
А  хотілось  би,  може  б,  і  –  п’ять,
Щоби  заздрили  нам  всі  сусіди!
Щоби  нас  оминали  всі  біди...  

ID:  843851
Він  розмістив    14  рядків  у  рубриці:  Вірші,  Громадянська  лірика.  Я  вибрав  те,  що  мені  у  них  сподобалося.    Адже  угледів  у  них  і  своє  переконання  в  необхідності  повного  і  остаточного  відмовлення  від  будь-яких  самоізаляційних  мовних  рамок  та  національних  привілеїв.

Нідочого  хитрувати.  Звісно,  далеко-далеко  не  всі  твори  ресурсу  КП  зачіпають  "за  живе".  Далеко  не  все  визріле  й  неповторне  у  рядках,  про  які  я  тут  пишу...  У  того  рима,  у  іншого  слово  кульгає...  Але,  коли  у  них  є  хоч  що  небудь,  що  співає,  як  душа  молодої  людини,  я  писатиму  про  це...  Адже  справжня  поезія  живе  з  нами  повсякчас.  Ось,  приміром,  нещодавно  у  букіністиці  набрів  я  на  книжку  Едуарда  Асадова.  Тоненьку,  в  32  сторіночки.  Хтось  свого  часу  умикнув  її...  У  ній  красуються  чонильні  штампи  і  номери  Центральної  бібліотеки  міста  Тореза...  Умикнув,  напевно,  тому,  що,  прочитавши  її,  не  утримався...  На  останніх  (технічних)  її  сторінках  гарячково  почав  писати  лист  своїй  коханій...  Він,  ця  невідома  мені  людина,  пояснювався...  У  своїй  неправоті,  помилці...  "  Я  б  ніколи,  -  дозволю  процитувати  фрагмент  листа  (І.С.)  -  не  написав  тобі  цю  сповідь,  якби  ти  була  так  далеко  від  мене..."  
Ось  так,  велика  сила  поетичного  слова...  
І  вічна  слава  перебуватиме  доброті  таланту  дійсного  поета  Едуарда  Асадова...  Читайте,  друзі,  ВЕЛИЧНІ  ВІРШІ!!!    І  складайте  сової  ВЕЛИЧНІ!!!  

Ось  вам  маленька  ілюстрація  у  продовження  теми  любовної  сповіді.  Перечитаймо  вірш  від  Олени  Марс  "А  в  полі  житніх  зерняток  багато"  

Поглянь  на  запашне  зелене  жито.  
Яка  краса  отой  майбутній  хліб,  
В  якому  майорять  червоні  квіти...  
Ти  в  мене  про  кохання  не  запитуй,  
Хіба  не  все  промовила  тобі?..  

З'єднала  доля  нас  -  в  єдине  ціле.  
Довгий  подарувала  нам  маршрут.  
Тернистий,  та  лечу,  немов  на  крилах,  
До  тебе,  хоч  метелики  зотліли,  
Бо  я  щаслива  бути  саме  тут  -

З  тобою  поруч,  милий,  чи  не  знаєш?
До  себе  приручив  мене  навік.  
Хоч  мало  в  нас  бувало  того  раю,
Та  серце  не  обдуриш.  Відчуваю,  
Що  ти  мені  -  від  Бога  чоловік.  

А  в  полі  житніх  зерняток  багато!
Ось  так  в  моєму  серці  -  почуттів:
Спокійних  і  бурхливих,  наче  свято,  
Яких  у  віршах  не  переспівати,  
Напевне,  і  за  декілька  життів.

ID:  843983

Чи  не  схожий  він  на  маленьку  енциклопедію...  У  якій  взяли  участь  і  душа  і  тіло,  і  поле,  і  зорі,  і  доля,  і  любов...  В  оглядинах  нашого  громадського  життя,  давайте  зупинимося  й  поміркуємо  разом  над  вічністю  вдалої  поетики.  І  подякуємо  авторці,  за  радість  спілкування...

Але  заслуги  кожного  поета  є  заслугами  його  виховання  та  оточення.  Їх  неможна,  завдяки  різного  роду  бездушності  чи  пропагандистським  провмовам  очей  ганебними,  принизити  або  зробити  непомітними.  
Без  сумніву  творче  розуміння  любові  долатиме  усіляки  перепони.  З  цього  приводу,  подам  вірш  Олени  Ольшанської  "Дивиться  сум  очима  малого  щеняти…"

Дивиться  сум  очима  малого  щеняти.
Час  усміхається,  ніби  пита:  «Ну  що?»
Мені  стільки  всього  тобі  хочеться  розказати,
Стільки  всього…

Час  уплітає  в  коси  стрічки  і  квіти.
Ось  тобі,  дівчинко,  мрія,  дорога  –  йди!
І  хтось  на  ґанок  вийде  мене  зустріти,
Тільки  не  ти.

Всяке  буває:  і  радість,  і  біль  судомний.
Хтось  мене  хвалить,  плескає  по  плечу.
А  я  уві  сні  повертаюсь  до  нас  додому
Й  немов  лечу.

Знала,  що  буде  важко.  Я  не  просила
І  не  прошу  у  долі  легких  шляхів.
Хай  тільки  береже  тебе  Божа  сила
Во  вік  віків!

ID:  844092

У  ньому  авторка  не  затушовує  і  не  заплутує  читача  "казенно-оптимістичними"  реляціями,  а  викриває  своє  почуття,  глибинне  й  чисте...  Аби  ми  всі  вчилися,  навіть  і  на  непозитивному  досвіді,  любові:"Хай  тільки  береже  тебе  Божа  сила  /Во  вік  віків!"
Чого  б  такий  твір  не  перечитати  декілька  разів?  Не  переслати  його  дорогим  людям,  друзям?  Наслідувати  треба  й  зберігати  ДОБРО  у  ПОЕЗІЇ.  За  що  і  дякую  авторці!  

Ніякими  законами  не  можна  припинити  жаги  творчості.  Інколи  сама  креативність  стає  заручницею  у  боротьбі  із  буденщиною.  Ось  ілюстація  -    вірш  Уляна  Яресько  "Світолюбне"

Міняються  маски  -  душ  опівнічне  травесті,
(аж  мітки  звірині  ниють  міським  гербам.)
Дури,  світе  мій,  та  не  потони  в  ненависті!
Болиш  у  мені  ти,  гориш,  наче  Нотр-Дам.

Бо  множить  хтось  нині  хрестики,  плодить  нулики,
знелюднені  сквери  тінями  заселив.
Гудуть  побрехеньки  в  головах,  ніби  вулики,
заглушують  навіть  зву́чне  контральто  злив.

До  білого  вже  нізащо  тебе  не  висвітлиш...
і  так  ти  болиш-гориш  у  мені,  хоча
я  попри  усе  люблю  тебе,  мій  дурисвіте,
за  світло  в  його  очах.

ID:  844096

І  допоки  маса  людей  перебуває  в  руках  у  свавілля  рутини  плину  днів,  творчі  натури  всевладно  змінюють,  хай  і  не  дуже  помітно,  знелюднені  сквери,  висвітлюють  навіть  старовинне,  майже  кріпосне  хазяйнування  побрихеньок  в  головах,  схожих  на  вулики...  Дуже  вдале  на  мій  погляд  порівняння:  "  Wulyk"  -  за  діалективним  старонімецьким  і  голландським  означає  "зум  у  голові"...  Ймовірно  й  саме  українське  поняття  ВУЛИК  -  там  де  гудуть  бджоли...  Адже,  мертві  бджоли  вже  не  гудуть...  І  резюме  шикарне  вводить  пані  Уляна:    "я  попри  усе  люблю  тебе,  мій  дурисвіте..."  Браво!

Вирішення  простору  КП  вже  само  по  собі  неначе  згенеровано  до  дискурсу.  Коли  пишеш  про  своє  сприйняття  того  чи  іншого  твору,  не  знаєш,  та  і  не  гадаєш,  як  то  сприйме  те  автор(ка).  Адже  моя  "структурна"  політика  огляду  мене  зовсім  не  засмучує  зворотньою  реакцією.  Це  не  головне,  для  мене.  Головне  -  аби  втілити  (хоч  приблизно  схоже  до  власного  сприйняття  текксту)  прості  речі  роздумів  із  прочитаного...  Гипотетично  розвиток  усієї  спільноти  Клубу  Поезії  запросто  існував,  існує  та  існуватиме  і  без  моїх  письмових  оглядин...  Але  чи  дасть  таке  жевріння  творче  зростання  самим  авторам?!  Зроблю  наголос  -  відповідальність  поета  за  свої  слова  -  часто  буває  більшою  за  відповідальність  слюсаря  чи  сантехніка...  Поміркуймо  разом  і  над  цим.  А  поки  що  наведу  цікаві,  на  мій  розсуд,  рядки    Єгорової  Олени  Михайлівни  із  її  твору  "Золотий  захІд…"

Там,  де  сонця  схід  –
Золотий  захід,-
Молодість  немає  вороття…
Від  заграв  всіх  слід
Та  казковий  світ
Збігли  геть  струмком  у  забуття…
.....
Світлий  без  примар
Працетворчий  скарб,-
Шляхолюбної  сорочки  вишиття
З  веселкових  барв,
Де  яскрить  стожар,
Ще  віщує  гарне  майбуття!

ID:  844529

Погоджуюся  100-відсотково  із  авторкою.  Ніяка  красота  не  врятує  наш  світ,  врятує  праця....  І  тому  "Працетворчий  скарб"  і  творить  "Шляхолюбної  сорочки  вишиття...".  

Пропорційна  незабезпеченість  сайту  добротними  творами  спонукає  на  певні  розшуки.    Ні  одна  ще  людина  не  сумнівалася,  здається,  у  тому,  що  новітня  "епоха"  римотворення  характеризується  не  тільки  крайнім  посиленням  аткивності  нездар,  але  й  ядучої  реакції  з  їхнього  боку...  Тільки  зачіпи  якимось  критичним  зауваженням,  заїдять...  І  це  очевидний  факт.  Та  попри  такий  фактаж,  приємно  натрапити  на  живий,  добротний  віршований  пейзаж...  От,  приміром,  у  вірші,  що  написала  Інна  Рубан-Оленіч  "Морський  вітер".

Вітер,  як  досвідчений  бариста,
Змішав  моря  різні  кольори,
Піднімав  увись  кошлаті  хвилі,
Й  грізне  небо  притискав    згори...

ID:  844608

Мені  подобається    такий  погляд  художника,  неначе  на  влучному  пленері.  Адже,  кожний  вдалий  погляд  поетичної  душі  -  то  і  є  полювання  на  свіжому  повітрі  невмирущої  творчості,  справжньої...  Свідомий  розвиток  сайту  поетів    неможливий  без  такого  визначення.

Об*єктивної  істинності  не  існує  у  критичних  нарисах.  Тож  вдаємося  далі  до  суб*єктивниго  аналізу  затямливого  світосприйняття.  І  тат  наведу  рядки  псевдоніма,  що  підписується    Ки  Ба  1  із  твору  "білі  руїни  /recovery/",  збірігаючи  стилістику  письма:

ранок_  білі  руїни_
рана  скупого  сонця_
тиснуть  порожні  стіни,
іскра  тривожна  в  оці_
>
.....
>
стриманих  церемонних
поглядів  мимобіжжя_
тихо  пульсують  скроні,
сутінь  проміння  ріже_
>
подобова  оаза_
слів  несумісних  пута_
на  врожаях    відрази
награних  сліз  отрута_

ID:  844590

Сам  автор  відніс  групу  чотирирядників  до  теки:    Вірші,  що  не  увійшли  до  рубрики...    Мені  подобається  такий  підхід  до  визначення  стилістичного  та  жанрового  гатунку  вищепнаведених  словосполучень  та  словоутворень.  Адже,  цілком  слушно,  що  справжній  поет  просто  забов*язаний  утворювати  нове.  Не  дарма  ж,  заголовок  через  слеш,  зазначено  імпортним  словом,  що  означає    не  тільки  "одужання",  але  й  ще  "поновлення"...    Багато,  дуже  багато  дописантів  КП  як  не  могли,  так  і  не  можуть  піддатися  цьому  розпалу  творчого  вогня.  Тому,  ми  їх  і  облишаємо  поза  увагою.  

До  недавніх  днів,  зроблений  на  дев*ять  десятих  продажною  пресою  та  іншими  мас-медіями  тренд  віни  ще  тяг  за  собою  конюнктурників.  Однак,    аналіз  розладу,  розвалу  і  стімкого  розпаду  партії  правлячого  олігархату  настільки  стає  самозакінченим,  що  мимоволі  сподіваєшся  на  світле  майбуття  нашої  країни...  Звісно,  швидко  лише  казка  розповідається,  діло  йде  повільніше...  Щоб  оцінити  суспільне  значення  поезії,  наведу  уривки  із  твору  "Стелилася  доля"  від  Ганни  Верес  (Демиденко).

Двома  стежками  бігла  моя  доля,
І  кожна  з  них  гірчила  полином.
Одна  –  відома,  інша  –  невідома,
Здавалась  ненастояним  вином.

Стежки  ті  об’єднали  перевесла,
На  мир  надію  в  себе  уплели,
Стрічаю  з  нею  зими  я  і  весни,
Благаю  світ,  щоб  жив  той  без  війни...

ID:  844679

Скрізь  і  неминуче  тисячами  перехідних  никок  осмислення  безумства  будь-якої  війни,  переживає  жіноче,  материнське  серце,  сильніше  і  триваліше  за  чоловіче.  Це  явище  у  різні  часи  набирало  різних  форм  висловлення.  Але,  попри    залежності  від  історичних  та  економічних  обставин,  було  невтішно-чесним.  

Чесним  намагається  (намагався)  адже  вірш,  судячи  за  датою,  написано  ше  2002  року,  бути  й  Олег  Мінгальов  у  тексті  "Химери".

Химери,  топчії  і  тюхтії
Над  муднями  здригаються  поважно.
Панують  і  шануються  вожді.
На  непокірних  дивляться  уважно.
Хапають  за  грудки  –  й  за  грати.
Тюхтію  не  сподобалося  щось.
Повіям  теж  –  на  нервах  грати
Не  треба  більше  ніж  вдалось…
У  муднів  злидні  прижилися
Принишкли  з  ними  заодно.
Бояться,  мруть  –  нащо  здалися?
Та  й  опускаються  на  дно.
Бомжів  дратують;  ходять  тоскно
На  вибори,  чи  то  здавать  сміття.
Давним-давно  хтось  мозок  їм  відтяв
Життя  тече  в  багнюці  млосно.
2002
ID:  844676

Напрочуд  скидається  що  віршував  художник,  вирішивши  у  такий  спосіб  додати  руховості  зображеним  об*єктам.  Можливо,  я  помиляюся.  Втім  не  це  важливо.  Тут  варто  уваги  саме  тло  твору  та  наявність  у  ньму  вдалих  словотворень  та  викладених  думок.  І,  хоча  час  іде,  натура  людська,  здебільшого,  не  змінює  стрижням,  що  засіли  по  різних  закутках  людського  сумління  і  тепер...  За  це    -  респект.

Незалежно  від  об*єктивності  чи  суб*єктивності,  всі  передові  течії  поезії  прихильно  ставляться  до  критичних  оглядів.  Це  і  є  ознака  справжнього  письменства.  А  вже  відвертість  та  лаконізм  мене  зачаровує.  Як  от  вірш  "НА  ЗАХИСТ  БОГІВ"  від    Infantis

Все  вірно  з  характером  часу  богів,
За  ширму  ховається  Пульхр  Публій  Клодій,
І  весталки  в  хітонах  такі  ж  шахраї,
Як  народний  трибун  злодій.

ID:  844715

 Усі  політики,  -  зазначав  я  повсякрік,  повсякчас,  повсяксекундар,-  злодії.  Не  вийнятком  був  і  патриціанського  роду  Клавдіїв  Пульхр  Публій  Клодій...  Але  мова  у  вірші  не  так  про  дядька,  як  про  тенденцію,  тренд,  звички,  ганебність...  Не  менш  природно,  однак,  що  серед  сучасної  української  політезованої  маси,  що  вбачає  вихід  з  партії  ліквідаторів  честі  й  порядності  бувшого  презика  як  панацею,  їх  втеча  з  омертвілих  його  осередків  -  панує  паніка  й  перевзуванка  у  зелене...  Втім  їх  ренегатське  мурмотіння  -ніщо.  Бо  вже  прицвящила  їх  всіх  до  дубка  позору  проста  чотирирядка,  що  я  навів  угорі.  Браво  авторесі,  коли  вона  жінка...

О,  як  успішно  обдаровує  інколи  КП.  І  замість  одного  огляду,  виявляється  декілька,  -  що  виявляє  окремий  риф  в  океані  суцільних  гольфстримів  і  обіцяє  рішуче  відпадіння  від  затхлості  віршоплетного  захлання.  Зосереджу  увагу  на  неабиякому  вірші  "ЩЕ  ДОЩ  НЕ  ПЛАЧЕ"  від  Лани  Ланської.

Ще  дощ  не  плаче,  літо  кленучи,
Та  Осінь  серпню  в  очі  зазирає.
Побралися  веселка  з  небокраєм,
А  день  сумний  натомлено  мовчить.

От    підрости  б,  хай  на  хвилину  лиш!..
Шукає,  де  б  за  обрій  зачепитись.
Закинувши  пісок  в  діряве  сито,
Час  невблаганний  знічено  принишк.

Ще  дощ  не  плаче,  сліз  не  назбирав.
Медовий    Спас  частує  всіх  зухвало.
Спекотні  ночі  виснажені  шалом.
В  обіймах  Осені  скипає  звабник  Ра  -
Спокуса  нині  наймодніший  крам.

ID:  844712

Адже  дійсне  життя,  дійсна  історія  -  це  і  є  спосіб  об*єднатися  із  всесвітом.  Тим  простором,  де  є  міце  всьому  важливому,  непреривному  (дощам,  Спасу,  піску,  сльозам,  веселці...)    Була  серйозна  і  дійсно  вдала  спроба  втілення  спогляду  життєплину  у  твір.  Добре.
 
Серед  тривог  і  хвилювань,  що  їх,  як  писав  свого  часу  Ленін,  завдає  боротьба  за  існування,  зачіпився  поглад  за  останні  чотири  рядка  твору    Олександра  Подвишенного  "Глибоко…  Туго…  Вплітає  у  вирій"

...Курю  у  кулак,  сиджу  на  нулі,
Пишучи  вірші  коханці.
Так  болю  багато  на  грішній  землі,
Та  за  щастя  прокинутись  вранці.

ID:  844751

Оттак  і  замислишся:    у  всьому  світі  триває  боротьба  за  існування,  за  шматок  хліба,  за  новий  магазин  Рошену  -  адже  українські  робітники  та  селяни  не  повинні  забувати  про  те  гноблення,  під  ярмом  якого  перебували,  принаймні  останні  п*ять  років,  десятки  і  десятки  мільонів,  що  населяють  нашу  Батьківщину...  І  раптом  -  все  це  поставлено  в  умови  нормального  життя  поета...  Із  простим  і  просторим  відчуттям  радості  від  цигарки,  вірша  для  коханки  та  радого    щастя  прокинутися  ранком  -  живим  і  здоровим.    І  тому  -  цілком  правильно  головне  місце  у  вірші  (який  я  навів  фрагментарно,  хто  хоче  -хай  перечитає  увесь  твір  на  сторінці  автора)  приділяється  ЩАСТЮ.  А  чого  ще  й  треба  поетові  та  читачеіві...

Продовжуючи  тему  боротьби,  наведу  рядки  віршу  -  майже  фільму  малого  метру  "Об'ява  Трактор-Телефон  в  кущах  рибалок"  від  Євгена  Юхниці.

Дорогу,  «Мазді»  до  рибалкових  прикормлень,
Якщо  Десну  урвисту  маєш  за  мету,
Поет  назвав  би  –  крутоярові  поло́ни.
…В  кущах  –  об’яви:  «Трактор-телефон.  Стій  тут»
Ми  так  погупали,  коли  пірнали  в  ями,
Що  риба  стукіт  чула  мабуть  –  в  Чорнім  морі.
І  встигла,  капосна,  втікти  на  океани,
Де  сіль  їй  очі,  бідній,  роз’їдає  хлоркою.

Підвіску,  втрьох,  ремонтували  аж  до  ранку.
Перв,язали  паском  –  колінвал,  як  мій  живіт.
…Хтось,  без  автівок,  ніс  повз  нас  плотву  і  раків.
І  жартував:  «Як  справи  знизу,  їздові?»


ID:  844894

Сам  автор  подав  12  рядків  у  рубриці:  Вірші,  Сюжетні,  драматургічні  вірші.  Звісно,  мастак  вдалого  погляду  у  світ,  що  саме  нас  оточує  і  такого  ж  вдалого  словопереказу  не  пише  для  обраних.  Його  словоутворення  та  слово-відтворення  здебільшого  виказують  майстерну  вдачу.  І  тут  ніякі  ліквідатори  гонитвеного  руху  на  імпровіз  нічого  не  вдіють.  Ось,  приміром,  повернувшись  до  шмату  тексту:  "Ми  так  погупали,  коли  пірнали  в  ями,/Що  риба  стукіт  чула  мабуть  –  в  Чорнім  морі./І  встигла,  капосна,  втікти  на  океани...",  всіма  силами  старань  не  вичавити  подібного  якомусь  патріотично-фанатично  налаштованому  римачеві...  Від  цього  факту  не  відпишуться  теж  всіма  силами  жодні  епігони,  травестуни  тощо...  Я  навів  лише  маленький  шматок  із  тексту.  І  він  вартий  вдвічі  довшого  рецензування,  літературного.  А  перечитайте,  панове  і  панянки  увесь  текст  ще  раз!!!  І  ніхто  з  вас  не  залишиться  нейтральним.  За  що  спасибі  авторові!

Сентенційне  продовження  візьмемо  у  лаконізмі  "Не  хваліть…"  від  псевдоніма  Святослав_

Не  натужуйтесь  хвалити  людей  за  добрі  справи,  
для  початку  перестаньте  їх  за  це  ненавидіти.  

ID:  841324

Без  усякого  сумніву  з  яким  не  посперечаєшся,  але  замислишся  все-таки...  І  той  же  автор  заявить,  можливо,  на  допомогу  роздумам,  в  іншому  дворяднику:

Навкруги  все  так,  як  мовчить  кожне  "я",  
та  може  стати  тим,  як  скажуть  і  зроблять    "ми".  

ID:  844897

І  прилине  сподівання  -  наскільки  забавно  заплутують  чари  слова  в  оцінці  будь-яких  рішень,  що  приймаються  розумом  та  ваганнями  його  гри...  


Філософського  спрямування  твори  писати  здається  інколи  легко.  Втім,  без  усякого  сумніву,  це  так  лише  здається.  Переглядаючи  названу  рубрику  КП,  зверну  увагу  на  твір  Сергія  Рівненського  "ТИХ,  КОГО  ГАНЬБИЛИ  МИ"

І  свічки  з  кадилами,
І  поклони  били  ми,  
В  Бога  все  просили  ми
                                                                               Сили.  
Іншим  слали  килими,  
А  когось  ганьбили  ми.
Ще  когось  ловили  ми
                                                                                 Й  били.  

Раптом  остовпіли  ми
Бо  в  калюжу  сіли  ми  -
Бач,  не  тим  годили  ми...
                                                                                 Й  згнили
Оди,  що  творили  ми...  
Хвалим,  хоч  несміло  ми...  
Тих,  кого  ловили  ми
                                                                                 Й  били...  
ID:  844973

Я  навів  текст  цілком.  Так,  як  він  викладений  на  сайті.  Адже,  не  дарма  у  ньому  панує  відповідна  структура.  Читай  як  розумієш  (маю  на  увазі  структуру).  Переосмислення  наступає  першими  кроками  непокою  сумління,  затим  йде  певне  вагання,  хворобливе,  а  далі  -  щось  схоже  на  прозріння.  І  саме  це,  останнє  й  вселяє  віру  у  розумність  людини.  Чи  помиляємся  ми  -  поживемо  побачимо.  А  вірш  таки,  усуперіч  вартностної  нерівності  його  фрагментів,  вартий  поступового  осмислення  та  висновку.  

Аби  змінити  тематику,  припустимось    кохання.    А  в  даний  момент  зосередимось  на  вірші  "В  твоїх  очах…"  ,  що  виклав    Daemon  Sander

В  твоїх  очах  є  так  багато  моря
Чи  може  то  бурхливий  океан?
Ти  не  ховай  від  мене  свого  горя
Зануривши  зіниці  у  екран

В  твоїх  очах  є  так  багато  неба
Коли  вони  горять  немов  зірки
Забувши  все,  що  згадувать  не  треба
Поринь  зі  мною  у  свої  думки

В  твоїх  очах  є  так  багато  світла
Що  зігріває  м'яко  так  мене
І  що  б  не  сталось  -  ти  мені  вже  рідна
Хай  навіть  тисячу  життів  мине

ID:  844969

У  творі  присутній  один  розділовий  знак  запитання:  "...то  бурхливий  океан?"...    У  вагляді  уривчатих  описів  страждань  двох  сердець,  за  змістом  тексту,  час  не  має  значення:  "Хай  навіть  тисячу  життів  мине".    Тут  навіть  статути  психологістичних  інтституцій  та  товариств  справедливості  Америки,  нічого  не  вдіють.  Що  особливо  цікаво  -  автор  не  вдається  до  вичурності  слововиспіву  почуття  туги  та  тяжких  митарств  сумління.  Однак,  така  пряма  мова  зворушує  душу:  "Забувши  все,  що  згадувать  не  треба/  Поринь  зі  мною  у  свої  думки...".  Один  епізод.  Надзвичайно  ємкий  змістом.  Повчальний  та  безнадійно  безжальний...  Адже  оповідь  йдеться  про  найдорожчі  стосунки,  про  кохану  -  не  про  першу  зустічну...    

Не  про  політичну  та  конституційну  кризу  піднімає  знамено  поетичного  транспатанту  Іванюк  Ірина  у  восьми  рядках  "Я  думала,  що  вік  -  людська  межа…",  а  знову-таки  про  любов.  Про  ту  любов,  що  йде  від  серця,  крізь  сумніви  та  перестороги:

Я  думала,  що  вік  -  людська  межа...
Коли  вже  "не",  "недо"...  Коли  -  запізно...
Ми  в  цих  химерах  губимось  щодня!
І  губимо.  Втрачаючи...  Не  пізно!

Не  пізно  зустрічати  серця  день!
Закинуту,  колись,  дістати  книгу...
Не  пізно  слів  любові  з  повних  жмень,-
розсипати!  Посіяти...  Не  пізно!

ID:  845070

І  хоча  вже  так  багато  говорено,  писано,  співано  про  це,  втім    користь  від  таких  творів  завжди  відчутна.  Адже  саме  любов  робить  таємне  явним,  розкриваючи  обійми  щастю...  Показуючи  наочно  (коли  вчитуєшся  та  уявляєш  читане)  так  би  мовити  те,  що  є  найдрагоціннійшим  серед  людей...

Шляхи  "неисповедимы".  Цьому  приклад  життєвий  у  двох  рядках    трьох  зіркового  віршу,  що  розмістила    в  інтимній  ліриці  КП  Тетяна  Ященко

...Я  годую  бездомних  котиків,
зачиняюсь  на  всі  замки...

ID:  845226

Мені  подобається.  Адже  не  дарма  я  запевняв  у  самому  зародишу  цього  нарису  -  що  у  кожного  поета  можна  віднайте  дещо  шедевральне,      від  слова  шедевр  (із  французьської    chef-d'œuvre)...  Таке,  що  зможе  зазвучати  музикою,  ритмом,  словом  і  зачарувати,  бодай  і  вразити  приємно....

А  коли  нині  більшість  критиків  висловлюється  доволі  млосконо,  замудрокручено  або  й  млаво  про  новітню  поезію,  вони  мають  рацію.  Втім  -  не  завжди.  Є  доволі  приємні  твори,  що  своїми  текстами  й  схованими  у  них  елексирами  доброти  позитивізму  доводять  протилежне.  До  таких  я  відношу  12  рядків  лірики  "А  мені  здається"  ,  поданих  на  КП  авторкою  на  ім*я  Крилата:

Вже  роки  відганялись  риською.
Осінь  жовтим  малює  клени.
А  мені  здається,  дівчисько  я-
Недосвідчені  і  зелене.

Десь  позаду  прихильців  гвардія.
В  ирій  крила  несе  лелека.
А  мені  здається,  на  старті  я,
І  до  фінішу  ще  далеко.

День  моргає  мені  так  знаюче.
Каже,  пізно  іти  на  кастинг.
А  мені  здається,  піймаю  ще
І  удачу  свою  і  щастя.

ID:  845289

У  провінції,  де    живу  я  і    більшість  населення  України,    переживання  руху  часу  дещо  уповільненіше  ніж  у  метрополії,  менш  значне  у  цьому  сенсі.  Однак  від  цього  не  перестають  бути  фактами.  Дякуючи  натурі  -  не  фатальними.  Єдність  і  волю  цієї  більшості  народонаселення,  спавжнього,  а  не  гламурно-мальовничого-столичного  і  передає  цей  вірш.  
 
Будь-який  огляд  поетичних  новин  -  це  погляд  у  далечінь.  Природа  творчості  безжалісна  і    тому  потребує  непредвзятого  до  неї  ставлення.  Адже  справжні  поетичні  надбання  вдаються  тим  авторам,  хто  має  дар  боротьби  із  неупинною  катастрофою  всесвітньої  ходи  історії...  І,  навіть  коли  той  чи  інший  віршований  текст  не  дотягує  до  майстерного,  буває    забарвлюється  щирою  прямотою,  бодай  і  кульгавою.  Погляньмо  це  на  прикладі    віршоспроби  "Можна  і  посачкувати",  від  автора  dashavsky:

Життя  лишилось  мало  уже,
Та  що  про  те  тепер  гадати...
Не  помішало  б  може  мені
Та  й  хоч  трохи    посачкувати.

Хату  і  стайню  я  збудував,
Сад  невеликий  доглядаю.
Для  дітей  і  онуків  старав,
Для  себе  нічого    не  маю.

Проживаю  як  Бог  наказав,
Буває    в  гріхи  залітаю.
Долари  в  руках  ще  не  тримав,
Тому  і  щастя  притягаю.

ID:  845334

Звісно,  впадає  в  око  недолугість  рим,  розміру  та  ритму,  одначе  -  присутнє  саме  головне  -  реалізм  із  перших  рук.  Мені,  як  затятому  читачеві,  вже  давно  нецікаве  будь-яке  авторське  розчарування  через  вигадані  чи  вичавлені  теми  віршоплету.  А  живе  відчуття  та  передача  у  тексті  невеличкого  формату  бажання    і  змісту  особистого  сенсу  життя  -  ціную.  От  і  у  цьому  творі    напріч  відсутній  прокурорський    -  щогольський  і  скаржницько-страждальний  тон  засудження  життєвого  збігу.  А  натомість,  неначе  для  наочного  роз*яснення  ліричний  герой  робить  заяву,  схожу  таки  на  останнє  слово  засудженого:  "  Проживаю  як  Бог  наказав,/Буває    в  гріхи  залітаю./Долари  в  руках  ще  не  тримав,/
Тому  і  щастя  притягаю...  Це  не  не  скидається  на  промову,  надану  засобам  ЗМІ  якимось  лібералом-ліквідатором  щастя  людського.  Тож,  -  мені  подобається.  Будемо  розвивати  цю  тему  надалі...  

На  далі  маю  тут  ще  одну  знахідку.  Саме  те,  що  треба  -  вірш  "Й  зараз  знаєте  Ви  щось,  єдині  в  світі"    Євгена  Юхниці.  Наведу  твір  цілком:

Чари:  чулить,  гріє,  коли  раптом  я
Опиняюсь  в  середовищі  –  майстрів!
Як  і  в  тих,  у  кого  настрій  від  -  «сім’я»,
Чи,  хто  дружбу  ніжить  на  маківці  мрій.
…Як  стьмяніє,  й  ополонки,  мов  чорти,
Манять  завидками  у  сліпу  глибінь,
Я  радію  за  дизайнера  води,
Що  з  психологом  маскують  «хап»  на  дні.

Люди  винайшли  багато  вправних  справ,
Які  -з  роду  в  рід,  в  професіях  –  смаки́!
Завмираю  –  й  з  читача  й  від  бджоляра:
Кожен  з  нас  –  криниці  вправності  віків  -
…Й  зараз  знають  щось  так,  як  ніхто  ніде!
Ви  згадали  теж  за  себе?  Смик?..  Гуде́?..

ID:  845393

Чотирнадцять  рядків  -  і  філософська  лірика  до  тренування  розуму  і    почуття.  Тут,  зачепившись  за  перші  два  рядки,  вже  непросто  відірватися  від  певного  підпілля  "вправних  справ"  та  домагань  слово-навантажень.  У  чому  ж  полягають  ці  домагання?  Розбурхати  у  кожному  з  нас,  читачів  (  а,  певною  мірою  і  творців  -  адже,  всі  ми  створені  за  божою  подобою,  як  то  вчить  святе  письмо,  -  значить  -  творцями...)  креативними  суб*єктами.  Мислителями,  що  прагнутимуть  "з  роду  в  рід"  творчості  до  смаку.  Недарма  ж  введено  слово  "бджоляр"  -  смисл  якого  із  глибин  віків  -  утворювати  єдність  сім*ї,  сімей...  Аби  з  того  була  користь,  зиск  і  сподівання  на  майбутні  здобутки,  СМАЧНІ,  КОРИСНІ,  ПОТРІБНІ  людям!!!  Отакі  я  вгледів  у  творі  домагання,  хай  і  непомірні  для  деяких  "теоретиків"...  

Фактором  впливу  на  очі  і  сепце  коханої  запросто  можуть  стати  декілька  рядків.  Таку  вимогливу  якість,  на  мій  погляд,  утілено  ось  у  цьму  фрагменті  віршу  "А  із  ними…"  ,  що  розмістив  на  КП  П.БЕРЕЗЕНЬ

...У  очах  цих  мій  біль  і  мій  світ,
В  їх  блакиті  живуть  небеса,
Я  без  них,  наче  птаха  без  крил,
А  із  ними...  Із  ними  б  літав!..

ID:  845410

Мені  подобається  у  цих  рядках  жага  злету!  Потреба  прав  усіх  закоханих  громадян  у  бородьбі  за  свої  кохання...  Навіть  найбільш  недогадлива  і  нерозвинена  людина  може  зміркувати,  що  окремі  відчайдухи,  які  належать  до  творчих,  не  рівня  простим  віршописам...

А  віршописці  -люди  не  доброзичливі  бувають...  Вони  мстиві,  нерозуміють  і,  навіть,  не  збагнуть  того,  що  зла  людина  не  може  бути  ПОЕТОМ,  апріорі...  Їх  і  чіпати  не  слід,  як  на  водолажчині  кажуть  "не  замай  гі-но,  воно  воняти  не  буде".  

Між  тим,  кидаючи  в  масу  через  ресурс  КП  безліч  творів,  кожний  автор  сподівається,  що  його  твір  не  лишатиметься  нечитаним...  І  читаю  я,  мірою  вільного  часу  й  сил,  нові  і  нові  тексти.  Адже  трапляються  серед  їх  сонму  непогані  роботи.  Хоча  аторам  слід  вести  більш  кропіткі  викреслення  зайвих  рядків,  недолугих.    

Впливає  на  уяву  твір  "Внутрішній  космос",  що  виклала  Міра  Мальська.

Це  більше,  ніж  потяг...
Сила  твого  тяжіння
Розкладає  мене  по  нотах,
Проростає  у  мене  корінням.
Доторки  твої  ніжні
Струмом  своїм  бентежать.
Ти  вдихаєш  у  мене  вірші,
Розкриваєш  у  мені  стержень.
Дихай  своїм  прекрасним  -  
Губами  ловитиму  голос.
Коли  все  навколо  нас  згасне  -
Лишиться  внутрішній  космос

ID:  846261

Мені  подобається  тут  спроба  самовисловлення  простими  значеннями.  Без  усіляких  масок  і  розхолоджень  епітетів,  проводить  лірична  героїня  всої  переживання-міркування  до  космічної  уяви.  І  це  добре.


   


 
А  до  поки  я  напишу  продовження  нарису,  послухайте  і  погляньте  на  виступ  ТАЛАНОВИТИХ  молодих  українських  музикантів  на  Рок-Булаві  цього  року:  https://www.youtube.com/watch?v=10If3H8G5sY

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843052
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.07.2019
автор: Сумирний