ти

коли  занурюєш  у  воду  голову,
зникають  всі  думки,  окрім  одної.
вона  розпеченим  вливає  оловом,
весь  образ  твій.

хитка  подоба  ця,  мов  кам‘янисте  дно,
і  всеодно,  чи  риби  чи  молюски,
я  борсаюсь  у  путах  мозку  знов,
і  розбиваюсь  на  друзки.

мов  смолоскип,  що  падає  в  безодню,
блукаю  поглядом  поміж  людей.
ці  гребні  хвиль  м'які,  рельєф  породжує,  
й  крім  них  мій  сон,  морський  Морфей.

і  в  ньому  ти,  одягнена  у  пишні  шати  -  лишні  лати,  
п‘єш  свій  ла́те.  хочу  спати.
й  бачити  тебе  вві  сні.  
завжди.
зажди.  
не  йди.  
лети.  
так  можеш  тільки  ти.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842883
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2019
автор: Копенгагенська інтерпретація