Мені колись ворожка нагадала,
Коханого зустріну на дорозі.
Я ніби Місяць зночі виглядала,
У літню пору, дощ і на морозі….
А він не йде, запив напевно в шинку,
Тверезого не стріла з того часу.
Йому б плящину і не треба жінки,
А щоб запити, лише кварту квасу.
А я кохання хочу вже сьогодні,
Його сама вже б на руках носила.
А то приходять всі якісь холодні,
То не кохання, а якась могила…
Чекаю й дочекатися не можу,
А полум’я пашить, неначе з печі?
Чекати такій жінці вже негоже,
Мені пора заводити малечу.
Наб’ю я писка тій ворожці певно,
Ніяк не можу втамувати спрагу.
Худіють від чекання мої стегна,
Назло заквашу певно нову брагу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842784
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2019
автор: СЕЛЮК