Коли тобi п'ять рокiв - все чудово,
Дарує радiсть кольоровий свiт.
Коли п'ятнадцять - всi птахи навколо
запрошують з собою у полiт.
У двадцять п'ять - не бачиш сивi хмари,
якi заполонили небокрай,
перебираєш струни на гитарi
та вiриш, що любов - то справжнiй рай.
У сорок - накопичується втома,
все бiльше в свiтi сiрих кольорiв,
й твоя хода не так вже невагома,
й навколо все - не так, як ти хотiв.
Ось шiстдесят... Та нi, не може бути.
Пенсiйний вiк всi мрii розтоптав,
наблизившись з пiдступнiстю цикути*.
А як багато ще за планом справ!
У сiмдесят - поменшало здоров'я,
життя промчало, як локомотив.
Та впорається з немiччю ця зброя:
сiм'я, онуки, гумор, позитив...
В наш вiк старiти людям так непросто,
змiнивши звичний стиль свого життя...
Дожити нам хоча б до дев'яноста,
а потiм вже пiти у небуття.
* цикута - розповсюджена отруйна рослина, яка виглядає досить
невинно та приємно пахне морквою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842460
Рубрика: Нарис
дата надходження 19.07.2019
автор: Денисова Елена