І що б ми не робили - час тікає,
І як би не хотіли - час летить,
Ми бачимо, як день за днем минає,
І як пливе в минуле кожна мить.
Де час іде - там вічного немає,
Як тимчасового у вічності нема,
І знов приходить осінь...холодає...
Посипле сніг...розтане...знов весна.
Коли я бачу старості лахміття -
То хочеться на мить спинити час,
Та навіть не на мить, а на століття,
Поповнити щасливих днів запас.
Так хочеться, щоб скроні не сивіли,
Рум'янець прикрашав обличчя знов,
Щоб очі тьмяні полум'ям горіли,
Щоб почуттями закипала кров.
Коли я бачу, як вмирають люди,
Лишають світ живих без вороття -
То хочеться, щоб сталось в світі чудо,
Яке б змогло вернути до життя.
Я так не хочу смерті на планеті,
Я так не хочу старості й розлук...
Я хочу бути років сто на злеті,
І вічну теплоту коханих рук.
Та знову чую, як іде годинник,
І хочеться, щоб час з землі пішов,
Відправити б його в старий будинок
В галактиці, з якої б не прийшов.
Та що б ми не робили - час минає,
Та що б ми не робили - час летить,
І як би не тримали - день тікає,
Затягуючи у минуле кожну мить.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842454
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.07.2019
автор: Sukhovilova