Комета

Зима  97-го.
Калюжі  і  лід.  Замети.
Орбітами  невідомого
Зійшла  до  землі  комета.

Прозоре  і  ніжне  марево.
Вхопити  —  старання  марне.  
Як  мрія  —  така  приваблива
Й  далека,  високохмарна.

Засяяла  ти  над  обрієм,
Порушила  нерухоме.
Напій  твій  —  небесний  опіум  —
Зробив  мене  невагомим.

І  я  полетів  за  піснею,
Бо,  мабуть,  вже  був  поетом,
У  вирії  мрій  незді́йснених,
Твоєму  хвості,  Комето.

І  сніг  почорнів,  став  сажею.
Зима  відійшла  і  літо...
Далекою,  недосяжною
Лишалась  твоя  орбіта.

Сплелась  нерозривна  вервиця
З  анафем  на  сподівання...
Та  вірю,  що  ти  повернешся,
Комето  мого  кохання!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842441
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2019
автор: Гнат Меренков