ПРОЛІТАЮТЬ ДЕНЬКИ ЛІТНІ З МРІЯМИ…

                                 Пролітають  деньки  літа-літечка,
                                 Просівають  думки  через  ситечка...
                                 Дні  погожі  стають,  як  і  нічечки,..
                                 а  думки  знов  снують,  хоч  без  крилечок...

                                 Що  носили  мене  колись  в  радості,
                                 і  було  все  земне  в  вищій  якості...
                                 Чи  то  залп,  чи  салют  чую  здалечку,
                                 журавлів  переліт  прийде  зраночку...

                                 У  душі  щось  щемить,  що  безкрила  я,
                                 Лиш  думками  летіть  зможу  з  ними  я...
                                 Давно  юність  моя  десь  за  хмарами,
                                 зрілість  теж  відійшла,  вкрита  чарами...

                                 А  мені  полетіть  знову  хочеться,
                                 у  вухах  щось  дзвенить,  що  не  можеться...
                                 Хочу  я  зрозуміть,  що  ж  це  діється:
                               -Небеса  підкажіть,  дуже  прошу  я...

                                 Та  мовчать  небеса,  лише  хмуряться,
                                 їхня  диво  -  краса,  та  й  не  журиться...
                                 І  буває  ще  ніч  вкрита  зорями...
                                 Другорядна  то  річ,  що  з  хворобами...

                                 Що  зазнала  сповна  щастя  й  горя  я,
                                 і  моя  сивина  є,  й  любов  моя...
                                 Не  рахую  деньки  літа  -  літечка,
                                 Мої  мрії  й  думки  вкриті  пір"ячком...

                               Укриваю  деньки  я  тим  пір"ячком,
                               щоб  зігріть  сторінки  внукам  й  діточкам...
                               І  за  них  я  молюсь,  й  прошу  доленьку,
                               й  до  землі  я  клонюсь  за  їх  воленьку...

                               І  щоб  воленька  їх  не  туманилась,
                               а  єднала  усіх,  та  все  парами...
                               І  щоб  їм  всім  жилось  вільно  й  лагідно,
                               Щоб  любилось  й  збулось,що  задумано...

                               Щоб  усі  їх  деньки  були  літнії,
                               А  всі  мрії  й  думки,  зрілі  й  вічнії...
                               Щоб  жили  повсякчас  у  любові  всі,
                               і  було  все  гаразд  на  землі  й  в  сім"ї...
 
                               Назбираю  зерна  повні  жмені  я,
                               і  засію  сповна,  в  них  любов  моя
                               Ось  тоді  буду  я  вже  спокійная,
                               а  любов  вся  моя  літом  всіяна...

                               Осінь  йде  поспіша,  наближається,
                               Та  мені  ще  вона  усміхається...
                               А  за  нею  зима  непривітная,
                               І  холодна,  й  німа,  й  непідзвітная...

                               Я  її  не  боюсь,  бо  ж  стара  вже  я,  
                               та  і  їй  підкорюсь,  де  ж  подінусь  я...
                               Пролітають  деньки  літа  з  мріями,
                               і  нові  сторінки  вкриті  квітами...
   
                               

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842363
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2019
автор: геометрія