Пташки співають і тихо віє вітерець,
стрибає по дорозі маленький горобець.
Трава зелена,покрита вся росою,
і я по ній хожу-босою ногою.
Я бачу край,що потопає у красі,
і ця краса в моєму рідному селі.
Над річкою вклонились верби до землі,
і як коштовності виблискують у річці камінці.
Тебе моє село в душі я маю
твою красу у думках тримаю.
Повітря я вдихну на повні груди,
і ліс і гори-моїм очам так любі.
Моє село а в ньому рідна хата,
яка гостей частує-чим богата.
Піша доріжка,що веде додому через ліс-
тебе забути я ніяк незміг.
Село рідне,ти тут-ти у душі,
тобою я мандрую,навіть в сні.
Коли вночі я міцно,міцно сплю-
у сні твоїми вулицями я хожу.
У снах не раз я над селом літав,
і де ще я не був-там у сні я побував.
Моє село-воно красивіше на світі,
цвіте в душі моїй,як ті весняні квіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842283
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2019
автор: Бабич