Запізніле

Ми  були  дітлахами  довірливими,
діставали  питаннями  всіх.
Тихо  жив  поряд  з  нами,  грайливими,
непомітний  сумний  чоловік.

Надягав  окуляри,  мружився,
капелюха  носив  набік.
У  майстерні  своїй  в  кінці  вулиці
допізна  працював  чоловік.

З’ясувалось  —  різьбяр  по  дереву,
він  і  меблі  робити  міг.
Чи  стілець,  чи  колиску...  дешево.
Дуже  лагідний  чоловік.

Ми  по  черзі  читали  Сойєра,
присягалися  в  дружбі  навік.
Уявляли  себе  героями...
Обіч  стомлений  чоловік.

Час  тікав,  ми  вже  майже  виросли
з  одежинок  і  парт  шкільних,
нові  погляди,  різні  замисли...
Де  ти  є,  простий  чоловік?

Віддавали  останні  почесті.
Журно  грав  військовий  оркестр.
До  промов  зі  слізьми  у  голосі
ордени,  медалі  і  хрест.

Всі  стояли,  слухали,  плакали.
Зі  свічок  стікав  в  землю  віск.
Як  же  трапилось,  що  не  знали  ми,
яким  мужнім  був  чоловік?

Затискали  в  долонях  іграшки,
всі  від  нього  дари  —  оберіг:
диво-пташка,  свистулька,  вужики...
Ти  прости  нас,  душа-чоловік.

Таня  СВІТЛА
07.2019  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842273
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2019
автор: Таня Світла