Ad patres (Наче літо було не тим)

Незмінними  лишаться  проводи  сонця  до  тих,  хто  його  ще  не  бачив,
А  поки  воно  не  верталось,  підносились  мертві  з  глибокого  поля,
Чкурнувши  у  співи  і  танці,  зустрівши  нащадків,  піймавши  удачу,
Екскурсію  добру  отримавши.

Літо  зустріло  усіх,  хто  жив  долі.

І  крихти  скорботи  за  тими,  хто  вийти  не  зміг,  проглядались  крізь  очі
Тих  бідних,  котрі,  попри  втому  і  працю  щоденну,  найбільше  чекали.
Опівночі  згасли  вогні,  що  приводили  духів  по  Шляху  Молочному,

Ба  кажуть,  що  предки  ще  вернуться,  якщо  вода  розділить  навпіл  камінь.

Улітку  повітря  ніколи  подібним  на  запах  і  смак  не  буває,
Ламаючи  світло,  вникаючи  в  інше,  з'єднавши  його  із  собою.
Обійми  пекучого  Хорса  потрапили  в  серце,  стираючи  далі.

Ніколи  ще  літо  не  було  таким,  та  й  напевно  не  буде  ніколи.

Етнархи  складають  у  memories  згадки  та  празники  свого  народу  -
Таким  чином  моляться  Роду,  щоб  многая  літа  післав  у  родину.
Ин'як  не  буде,  поки  світ  пам'ятає  про  мир,  про  добро,  про  свободу.
Минали  літа,  та  останнє  торкнулось,  тож  дні  вже  не  будуть  такими.

vii.vii.mmxvii  
.
/якщо  що,  то  акровірш/

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842162
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 16.07.2019
автор: Systematic Age