Ти хочеш здаватися ідеальним.
Але я полюбила тебе за твої «недоліки»:
за твою щирість і відкритість
(яких ти соромився і намагався сховати,
але часом про це забував),
за твою зворушливу щедрість,
за твою беззахисність перед почуттями,
за твою простоту.
Саме таким я тебе бачила,
таким відчувала.
Ти ховаєш свої опіки,
боляче раниш
не тих, кому б мало бути це адресовано;
не тим, які на це заслуговують.
Я любила наші теплі відверті цікаві розмови.
Обожнювала, коли ми робили
будь-що
так злагоджено (весело чи серйозно)
без зайвих пояснень і слів;
коли ти втомлений і виснажений
продовжував безстрашно йти до своєї мети…
І я любила так сильно твій дім…
Хоча й все розтануло, наче дим.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841983
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.07.2019
автор: Альона Хомко