Не з любов'ю

 Я  закарбувала  тебе  у  листах,  у  словах,  у  своїй  голові.  Тебе  нема  і  не  було  ніколи.  Ти  –  образ,  що  живе  завдяки  моїй  хворій  фантазії.
Я  офіційно  залишаю  тебе  тут,  не  даючи  жодного  шансу  стати  реальністю.  Ти  не  заслуговуєш  на  це,  ти  не  вартий  того,  аби  жити!  По
моїх  стінах  кожну  ніч  лазять  тіні  божевільних  спогадів  –  вони  поглинають  сутність  мого  мозку,  і  він  повільно  перестає  бути  частиною
мого  тіла.  Біле  простирадло  перетворюється  на  дивний  силует:  чи  то  молода  дівчина  з  сивим  волоссям  і  мертвецьким  обличчям,  чи  то  ...  Діва  Марія.
Плачу.

У  світі  так  багато  доріг,  і  ти  не  в  змозі  знайти  одну-єдину:  дорогу  до  мене.  Просто  забрати  раз  і  назавжди,  вкрасти  на  все  життя
і  не  дати  права  сказати,  що  ти  не  той,  не  дати  вільної  секунди,  щоб  сумніватися.  Бо  я  втомилась  від  постійних  вагань,  від  токсичних
думок,  як  тепер:  “ні,  не  те”.  Нема  сил  кожного  разу  відкриватися  для  тих,  котрі  згодом  збайдужіють  до  тебе  або  ти  до  них.  У  другому  випадку
завжди  відчуваю  провину,  і  картаю  себе  за  це.
Я  втомилася.
Щоночі  до  мене  приходять  неспокійні  душі  тих,  хто  мене  кохав.  Вони  вилазять  зі  стелі,  їхні  липкі  від  солодких  почуттів    руки    торкаються
мого  тіла,  хочуть  пестити  його,  але  я  пручаюсь,  вони  хочуть  бути  зі  мною,  але  я  кричу  :  “Залиште  мене  одну!”,  хочуть  турбуватися,  зробити
мене  щасливою,  але  єдине  бажання  керує  мною  —  тікати.
Я  шарпаю  себе,  як  то  робив  орел  з  Прометеєм,  кожну  ніч  зі  словами:  ”Я  не  винна  у  ваших  почуттях  до  мене,  пробачте..”.  Я  б  хотіла  накласти
на  кожного,  кому  я  зробила  боляче,  закляття  забуття,  аби  не  жити  більше  ні  у  чиїх  спогадах.  Ті  люди  мене  катують,  ніби  я  цап-відбувайло
і  наче  на  мені  є  якась  божа  позначка:  “мучениця”.    

Може,  я  народилась  під  якимось  кривим  місяцем?  Може,  зірки  якось  поплутались  і  стали  не  так,  як  потрібно?  Може,  лінії  долі  випадково  зашнурувались
у  вузол  і  тому  якось  у  моєму  житті  не  все,  як  у  людей?

На  це  я  навряд  чи  колись  знайду  відповідь.
Як  і  тебе.

Не  з  любов’ю,  
і  не  твоя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841933
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2019
автор: дівчина з третього поверху