Перекричати праведні громи,
Перерости ці ріки повноводні,
Супроти вітру впертися грудьми,
І випірнути з темної безодні,
З останніх сил хапаючись за край
Прудкої хвилі, мов побитий човен!..
Відвоювати свій маленький рай,
Зубами розгризаючи окови –
Тривог, сум’яття, відчаю, страхів,
Безглуздих правил та стереотипів.
Бо кожне «вчора» – це лише архів,
Який потрібно просто відпустити.
Переспівати сріберні струмки,
Ранкове птаство і гірські трембіти,
І стати вічним коропом ріки,
Що, ніби місяць, лусочками світить…
І бути тут надійним вартовим,
Що стерегтиме скелі ці і води.
Між пальців часу плавитись, як дим,
І зустрічати день, що сонцем сходить
Рудим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841803
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2019
автор: Наталя Данилюк