О Десятій п'ятдесят чотири,
Виходжу зі своєї квартири.
У небі лиш вихори й вири,
На асфальті білі пунктири.
Під ногами хлюпочуть калюжі,
Чому люди настільки байдужі?
Заквітчались закохані ружі,
Чом же ми так любити не дужі?
Ось і місяць чекає світанку,
Мов сусід на свою коханку.
Граю сам із собою мовчанку,
У душі несучи вишиванку.
Заплітаю вулиці й сквери,
Абсорбую подерті папери.
Всі коти уночі, як химери,
Не потрібні більше манери.
Заплющ очі, падай на спину,
Чи ти бачиш у собі людину?
Чом шукаєш її безупину?
Як заповниш в душі порожнину?
12.07.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841779
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.07.2019
автор: Моряк