Сувій

Де  сивий  світ  садами  молодий,
А  море  пише  хроніки  на  скелі,
З  палітри  сонця  в  дзеркало  води
Пливуть  багряні  барви  акварелі,

Моє  дитинство  згадує  мене.
Ворушить  дні,  просіяні  із  татом  –
Багато  щастя,  суму  теж  багато
Лежить  на  дні,  між  кинутих  монет.

Мені  б  тепер  хоч  декілька  хвилин,
З  тих  сотен,  що  не  знала,  де  подіти,
Але  у  долі  є  свої  гамбіти  –
Її  гравці  рахунки  вже  звели.

І  все  минуло.  Піна  на  воді.
Хоч  наш  заплив  здавався  неозорим,
Нехай  земля  для  батька  буде  морем,
Що  нам  дари  підносило  тоді,

Що  він  давно  у  вічність  переплив,
Лишивши  тих,  кого  навчив  любити
Ці  схили  і  під  ними  скромні  квіти,
Цей  пірс  і  риб  у  тріщинах  між  плит.

І  скільки  б  зим  сади  не  замело,
Штормами  сиві  схили  не  розмило,
Є  попіл,  що  для  нас  не  стане  пилом,
Сувій,  що  не  знецінеться  в  рулон.

Нехай  зриває  квіти  суховій
І  ми  колись  обернемось  на  попіл,
Свій  спогад,  ніжно  згорнутий  в  сувій,
Я  дам  донці,  щоб  нас  вписала  потім.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841403
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.07.2019
автор: Марґо Ґейко