Так зрідка нині вже цілують ваші руки
І прикладають пульс зап`ястя до щоки,
Притихлий час угомонивши пристрасть-звуки,
На русло схожий став засохлої ріки.
У кожній стиглій вені - день, подія, справи,
В долонях - біль душі, життєвий аперкот,
І крок за кроком вгору, з дівчинки до мами,
З ходьби навколішки до злетів і висот.
Жіночі руки рідні, втомлені від праці,
Сухенькі пальці схожі на шляхи життя,
В якому стані не були б, ви все ж найкращі,
Бо лиш в обіймах ваших, завжди я дитя!
Не часто вже тримають руки подарунки,
Далеко в пам`яті всі келихи з вином,
Лежать забуті в скринях юності каблучки
І все частіше це життя здається сном.
Колись цілунками вкривали згини пальців,
Рядки складаючи про мармур білих рук,
Хай чашка кави й обпікала персти вранці,
Хтось потім ніжно прикладав їх все ж до губ.
Жіночі руки рідні, втомлені від праці,
Сухенькі пальці схожі на саме життя,
В якому стані не були б, ви все ж найкращі,
Бо лиш в обіймах ваших, завжди я дитя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2019
автор: Ярослав Ланьо