Надивився, бо вже сивий,
Вибриків дитячих,
Та таких ось вередливих,
Як оце, не бачив.
Хлопченя так верещало,
Що всі стали плакать,
Після крику забажало
Жареної каки.
Що робити, що казати,
Як дитя лукаве?
Мусить мати готувати
Замовлену страву!
На стіл ставить мама блюдо,
А синок керує:
- Першим їсти я не бу-уду!
Хай дід покуштує.
Дід, щоб внука заохотить,
Вилизав і ложку.
- А тепер бабуся Мотя
Хай із’їсть хоть трошки!
Бабця їсть, розколотивши
На святій водиці.
- А тепер підсуньте ближче
Миску до сестриці.
Хоч сестричка і скривилась
(їсти ж й справді гидко)
Але довго не барилась,
З’їла норму швидко.
Потім братик і матуся
Й тато причастились.
По цій трапезі бабуся аж перехрестилась.
Коли всі переблювали, -
«Їж ти!» – каже тато.
«Ха! Все краще розхватали,
А мені остаток?»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841250
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 08.07.2019
автор: САВИЧ