Мов масло тепле з леза гострого ножа,
Упав намоклий одяг, від купань прозорий,
Відбитки вічних зорь іскряться на плечах
І пестять ніжні груди, місячні долоні.
Добавлю в келих щастя божевільних мрій
І смачно вип`ю залпом щирі поцілунки,
Замри хоча б на мить…Не ворушися…Стій,
Дозволь мені в уяві зберегти малюнки.
Дай доторкнутися вустами до плеча,
Гарячий подих, щоб вужем ковзнув по шиї,
Щоб тіло в стані первородного гріха,
Забуло все, що нині діється у світі.
Знімай з вологого волосся і повісь,
Вінок ромашковий на гілочку берези,
Вдихни цей запах м`яти, що кружляє скрізь
У загадкову ніч купальської імпрези.
На день стань Даною - богинею води,
В мені закоханим розлившись вмить струмочком,
Крізь серце паростком бузковим прорости,
Гірською квіткою, карпатською - дзвіночком…
Засохне з часом на березі твій вінок,
У полі дощ розмиє попіл від багаття,
А де ти будеш через рік, лиш знає Бог,
І перед ким святкове скинеш до ніг плаття.
Та я все рівно пам`ятатиму цю ніч,
Чаклунський запах диму з м`ятою й травою,
І дві споріднені душі, що пліч-о-пліч,
Літали голими до ранку над водою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841139
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2019
автор: Ярослав Ланьо