Нікому немає діла до окрилених фраз
Ніколи не бачиш те, що робиться на показ
І завжди скликає спротив приниження креатур
В той час як виходиш із кабінету тортур
І йдеш ніби звично вглядаєшся у тіла
Забувши давно де в людини душа
Давно вже не бачив справжніх снів
Бачиш лиш ті, що спонукають до див
А потім вглядаєшся чи то не таблетка бува
І бачиш напевне, що то твоє справжнє життя
Позбавлене різних прикрас і фарб
І в шоці стоїш безпорадний , мов юний Мольфар
В думках лиш галоп із дивних ідей
Працює на знищення близьких людей
Жахливо тоді, як зникає надія в житті
Ще гірше, як віриш що є куди йти
Бо впрешся у стіну своїх заборон
Збудуєш свій власний щасливий перон
Але ти не зможеш звідси втікти
Тримають тебе, твої власні страхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841016
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.07.2019
автор: Андрій Толіч