Найкраща дорога - дорога до рідної хати,
Стежина й садочок - там мальва торкає небес,
Так мило душі, і є що у мить цю згадати,
На ріднім порозі знов спогад далекий воскрес.
Присяду із ним, обніму мов маленьку дитину,
Як добре, мій Боже, як добре, що Ти його дав,
У світлих думках воскресає блаженна родина:
- Люби їх, дитино, люби! Так мені Ти казав.
Як мож не любити рідненьку матусю, мій Боже?
І батька забути - це все, що було у житті?
Мій світ журавлиний у світлому диві поможе,
Стежину розлуки із ними пройти в доброті.
Я б вічність сиділа на ріднім старенькім порозі,
Вдихала б любов матіол під відкритим вікном,
І ранок зустріла б у мальвах, на рідній дорозі,
У спогадах вічних, любов’ю обвіяних, й сном...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840929
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.07.2019
автор: Леся Утриско