З неба нічного над річкою звисають зірочки,
і світятся у річці нече коштовні камінці.
Десь птах погрозливо,так прокричить,
та з дерева на дерево кажан перелетить.
І чути як тихенько бється річка в камінці,
та як біжить водичка,швидко по руслі.
Дерева,що як воїни у берег тут вросли,
теж нахилили свої гілки до води.
Шепоче вітер,наче співає пісню про цей край,
а річка і листочки шепочуть-співай,співай.
Хоч темнота усе навколо полонила,
але красу моєго краю,пригнітити не під силу.
Ще місяць як вівчар,песе отару з зірочок,
і як хазяїн неба- упевнений він має крок.
Блукає він по небу і бачить звідти все,
вночі куди хто ходить і як де хто живе.
Це казка мого краю,це все його краса,
тут видумки немає- все це є життя.
Хоч день,хоч ніч на дворі а край мій все цвіте,
бо він завжди зі мною,завжди в душі живе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840884
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.07.2019
автор: Бабич