Маленька дівчинка

[i]Любий,

в  моїй  реальності  мені  часто  доводиться  бути  дорослішою  і  сильнішою,  ніж  я  є  насправді:  робити  вибір,  до  якого  усіма  нейронами  не  готова,  приймати  рішення  з  тремтячим  серцем,  боячись  наслідків,  розв'язувати  усі  проблеми  власноруч,  не  сподіваючись  ні  на  кого.  І  вибір  залежить  саме  від  мене,  кожним  кроком  керую  я  і  долю  пишу  собі  також  я...  Якщо  чесно,  від  усвідомлення  цієї  правди  в  мене  котились  горохом  сльози  і  з’явилось  відчуття  глибокої,  страшної  безпорадності.  Ніби  мені  5  років  і  мене  забули  на  вокзалі,  я  стою  на  середині  холу  ,  біля  мене  ходить  купа  здоровезних,  високих  людей,  –  і  всі  мене  штовхають,  не  помічаючи.  

Жахливо  виснажують  думки  і  розуміння  того,  що  ти  не  знаєш,  що  робити  і  як  жити  далі  (у  розумників  завжди  знайдеться  фраза:  “як,  як,  –  а  от  просто:  береш  і  живеш”),  що  ніхто  тобі  не  допоможе  в  цьому,  не  порадить,  не  підкаже,  бо  у  кожного  своє  життя  і  свої  турботи,  бо  ніхто  не  зможе  зрозуміти  твій  внутрішній  стан,  а  лише  нещиро  поспівчувати.  Знай:  я  втомилась..Я  б  хотіла  порівняти  себе  з  атлантом,  який  тримає  на  собі  все,  але  то  буде  здаватись  вже  занадто  самовпевнено  і  гіперболізовано.  

Мені  рано  довелося  стати  дорослою,  черствою,  трохи  жорсткою.  Коли  неприємно,  я  замикаюся,    і  просто  переживаю  усе  в  собі;  коли  страшно,  паніку  можна  побачити  в  моїх  очах,  коли  наробила  дурниць,  то  знову  ж  таки  проводжу  виховну  роботу  з  собою,  гніваюсь  на  себе.  Колись  ти  побачиш  мене  іншою,  колись  зрозумієш  мене  і  покохаєш  навіть  такою.
І  коли  я  досить  довго  в  такому  напруженому  стані  –  я  здуваюсь,  втрачаю  всю  життєву  енергію,  часто  навіть  втрачаю  на  мить  себе.  

А  поряд  з  тобою  хочу  почуватись  маленькою  дівчинкою,  хочу  дозволяти  собі  бути  слабкою,  не  здатною  до  серйозних  рішень,  не  турбуючись  ні  про  які  проблеми;  хочеться  надіятися  на  твої  сильні  плечі,  знаючи,  що  мій  спокій,  сон,  думки,  життя,  майбутнє  –  у  надійних  руках;  що  про  мене  потурбуються,  захистять,  заспокоять.  
Хочеться  бігти  до  тебе  щодуху,  забувати  про  залізні  кайдани,  –  не  забувати,  а  забути,  скинувши  їх  навіки,  –  і  руками,  й  ногами  вішатися  на  тебе,  знаючи,  що  втримаєш  і  не  кинеш.

Правда  не  кинеш?

З  любов’ю,
Твоя

[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2019
автор: дівчина з третього поверху