ВІТЕР І ТИ

Тихий  дотик.  Повір  –  це  не  я.
Дотик  мій,  коли  губи  у  губи.
А  це  вітер,  що  біг  іздаля,
Він  усю  тебе,  доле,  голубить.

Від  обіймів  кругом  голова,
Ніжно  пестить  ледь  стомлене  тіло.
Ти  ж  не  знаєш  мертва,  чи  жива,
Чи  на  хвилю  трішечки  зомліла.

В  дотику  на  мить  ти  вся  була,
І  душа  від  цього  тріпотіла.
Ти  в  цю  мить  немов  в  Раю  жила,
Вириватись  з  нього  не  хотіла.

Покупайся  в  ньому,  не  гони,
Хай  душа  ще  трішки  потріпоче.
Попроси,  нехай  ще    прийде  в  сни,
Твоє  тіло  ніжно  полоскоче.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840732
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2019
автор: Віталій Назарук