МОЄ ОДИНОКЕ ЖИТТЯ

Я  з  роду  й  дотепер  завжди  був  сам  собою,
За  брата  тато  був,  мама  була  –  сестрою.
Один,  неначе  перст,  хоча  була  опора,
Тепер  вже  сирота  –  щасливим  був  учора.

Дитинство  золоте,  неначе  зірка  ясна,
Нелегке  й  непросте,  проте  було  прекрасне.
Босоніж  по  росі  гнав  корівчину  з  лісу,
Через  густий  туман,  який  робив  завісу.

Ходив  по  колоски,  ніс  сіно  на  горище,
Ліщинові  тички  приносив  як  найвищі.
Розбіглися  роки,  срібло  покрило  скроні,
І  всі  мої  літа,  неначе  на  долоні.

Таке  моє  життя,  слабіють  сильні  крила,
У  серці  бережу  твій  образ  завжди  -  мила.
З  дитинства  й  дотепер  живу  я  сам  собою,
Хоч  мрію  все  життя  прокинутись  з  тобою

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840730
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.07.2019
автор: Віталій Назарук